§ 51. Римські завоювання

Певний час після заснування Рим контролював лише найближчі околиці. Однак із часом його територіальні володіння почали стрімко розширюватися.

• У період 500—260-х рр. до н. е. Рим завоював увесь Апеннінський півострів.
• У 264—146 рр. до н. е. Рим воював із Карфагеном — фінікійською колонією в Північній Африці, яка контролювала Західне Середземномор’я, і здолав його.
• У II ст. до н. е. — II ст. римляни захопили території Греції, Македонії та Східного Середземномор’я, а також завершили завоювання Іспанії, Галлії (землі сучасної Франції), Британії та окремих регіонів Центральної Європи.

1) За потреби користуючись сучасною політичною картою, укажіть, на територіях яких держав відбувалися римські завоювання. 2) Висловіть припущення, що могло зупинити подальше римське просування.

Захопивши весь Апеннінський півострів, Рим зіткнувся з новим потужним суперником — Карфагеном.

Римляни зневажливо називали карфагенян пунами, тому конфлікт між Римом і Карфагеном отримав назву Пунічні війни.

Перша Пунічна війна (264—241 рр. до н. е.) розгорнулася на морі за володіння островом Сицилія, де на той час розташовувалися колонії Карфагену. Римляни, які до того не були вмілими мореплавцями, побудували флот зі 120 кораблів, завдяки якому здобули перемогу і захопили Сицилію. Карфаген мав сплатити Риму 84 тонни срібла. Сицилія стала першою римською провінцією. За кілька років Рим відвоював у Карфагену Сардинію та Корсику.

Друга Пунічна війна (218—201 рр. до н. е.) пов’язана з походом видатного карфагенського воєначальника Ганнібала на Рим. Він вирішив не висаджуватися на Апеннінський півострів, а повести війська з Іспанії. Дорогою Ганнібал мав перетнути вкриті снігами високі гори — Альпи. Під час цього переходу він втратив понад половину війська та всіх бойових слонів (вижив лише один).

Маневр виявився несподіваним для римлян. Опинившись на Апеннінському півострові, Ганнібал завдав низку поразок римським арміям. Проте через нестачу машин і знарядь для штурму укріплень він не міг захопити місто Рим. Цей похід Ганнібала тривав 16 років.

Тим часом римляни розбили військо брата Ганнібала Газдрубала, який ішов йому на допомогу, і висадилися неподалік Карфагену. Ганнібал був змушений повернутися додому. Вирішальна битва відбулася біля міста Зама (202 р. до н. е.). Ганнібал зазнав поразки від римського воєначальника Публія Корнелія Сципіона, який отримав прізвисько Африканський.

У результаті між Римом та Карфагеном було укладено мир, за яким останній втрачав увесь флот (500 кораблів) і бойових слонів, а також мав сплатити втричі більше срібла, ніж після Першої Пунічної війни. Також Карфаген відмовився на користь Риму від колоній, зокрема від Іберії (зараз територія Іспанії).

Попри поразку у війні Карфаген залишався грізним суперником. Тому римляни вирішили остаточно його здолати. Цю нав’язливу ідею в кожній промові повторював римський сенатор Катон Старший: «Карфаген має бути зруйновано!».

Розпочалася Третя Пунічна війна (149—146 рр. до н. е.). Римляни взяли в облогу Карфаген і захопили його. Населення міста перетворили на рабів, а сам Карфаген та навколишні землі стали провінцією Африка.

Унаслідок Пунічних війн Рим здобув нові землі, позбувся суперника та отримав контроль над Західним Середземномор’ям.

1) Як Пунічні війни отримали свою назву? 2) Між ким велися Пунічні війни? На чиєму боці воював Ганнібал?

Протягом VIII—І ст. до н. е. римське військо пройшло тривалий шлях до створення професійної армії.

За монархічного періоду та часів ранньої республіки римська армія була ополченням, тобто складалася з озброєних громадян, які в мирний час займалися переважно землеробством і ремеслом. Кожен із них мусив сам забезпечити себе спорядженням. Служба вважалася почесним обов’язком громадянина, а ухиляння від неї суворо каралося.

Коли війна для Риму перетворилася на спосіб існування, така система набору армії стала вкрай обтяжливою для громадян. Тривала відсутність господаря або його загибель спричиняла зубожіння сім’ї та занепад господарства. Кількість армії скорочувалася. Постала нагальна потреба реформувати військову систему держави.

У другій половині IV ст. до н. е. військовий і політичний діяч Марк Фурій Каміл постановив, що воїн за службу має отримувати платню, а також забезпечуватися спорядженням, зброєю та харчуванням.

До війська почали брати представників підкорених племен і народів. Після служби вони отримували римське громадянство та грошові виплати. Однак це лише тимчасово покращило ситуацію в країні.

У 120—130-х рр. брати Гракхи, які були народними трибунами, намагалися вирішити проблему армії шляхом відновлення землеволодіння громадян, що розорилися. Проте ця спроба не дала бажаного результату. Великі землевласники не бажали ділитися своїми володіннями, а брати Гракхи згодом стали жертвами політичної боротьби.

Тоді в 107—104 рр. до н. е. воєначальник Гай Марій провів реформи, які перетворили ополчення на професійну армію:

• громадянський обов’язок військової служби було замінено добровільним набором до війська;
  було запроваджено сувору дисципліну і постійні тренування;
• воїни забезпечувалися всім необхідним та отримували платню;
• було вдосконалено структуру війська;
• усе спорядження воїни несли на собі, унаслідок чого обози стали меншими, а армія загалом — рухливішою;
• було налагоджено якісне для свого часу медичне обслуговування;
• кожен воїн отримував частину військової здобичі;
• після 20 років служби воїни ставали ветеранами й могли отримати наділ землі, а в разі загибелі — гідне поховання.

Реформа Гая Марія мала далекосяжні наслідки для Риму. Тепер воїни були віддані не державі, а своєму воєначальнику, який міг використати їх в особистих цілях. Зрештою так і сталося. Гай Марій, а згодом його суперник Корнелій Сулла перетворили армію на інструмент політичної боротьби.

Що змінили реформи Гая Марія в римському війську?

Римське військо складалося з легіонів. Легіон у різні часи налічував від 4,5 тис. до 6 тис. осіб, яких називали легіонерами. Кожний легіон мав свої відзнаки, номер і назву. Основою римської армії була важкоозброєна піхота.

У середині І ст. до н. е. воєначальник Гай Юлій Цезар змінив структуру легіону. Тепер кожен легіон складався з піхоти, кавалерії, машин та знарядь для штурму укріплень, а також людей, які їх обслуговували. Так окремий легіон ставав більш боєздатним, і для активних бойових дій не потрібно було залучати велику кількість війська.