§ 33. Цивілізація Давнього Китаю

Китайська цивілізація зародилася на берегах Хуанхе — великої річки, яка тече із заходу на схід. За колір води Хуанхе називають «жовтою річкою», за часту зміну русла — «мандрівною річкою», а за руйнівні повені — «лихом Китаю». Згодом люди освоїли долину річки, що протікає південніше, — Янцзи.

Природа Китаю дуже різноманітна. На заході розкинулися пустелі, зокрема пустеля Гобі, та найвищі у світі гори — Гімалаї. Значну частину Китаю займають гористі землі, де важко або й неможливо займатися землеробством. Родюча Велика Китайська рівнина простягається на північному сході.

На півночі Китаю сніжні й холодні зими, а літо помірно тепле. Південь Китаю має теплий вологий клімат.

Складіть порівняльну таблицю «Природні умови півдня та півночі Китаю».

На території Китаю перші землеробські поселення виникли в долині річки Хуанхе. Землі на її берегах було порівняно легко обробляти, але вони потребували постійного зволоження. Тому тут вирощували невибагливі до вологи культури: просо, пшеницю, сорго. Руйнівні повені завдавали багато лиха. Також місцеве населення розводило різних тварин — биків, коней, свиней, свійську птицю.

За бронзового віку в Китаї не зводили іригаційних споруд. У VII ст. до н. е. китайці освоїли обробку заліза та навчилися виготовляти якісні знаряддя праці й предмети побуту. Тоді почали масово вирубувати ліси та розорювати нові землі. Ці дії завдали великої шкоди природі, а розливи Хуанхе стали ще більш руйнівними. Тому місцевому населенню довелося прокладати канали для відведення води.

Оселившись на берегах Янцзи, люди почали вирощувати тут теплолюбний рис. Вони висаджували паростки рису на залиті водою тераси. Вода захищала рослину від шкідників і бур’янів. Через будівництво рисових терас пагорби назавжди змінили свій вигляд.

Китайці навчилися вирощувати унікальну культуру — чай, а також виготовляти шовкову тканину з ниток коконів шовковичної гусені.

Із часом на території Китаю почали виникати невеликі за площею держави на чолі з монархічними правителями — ванами. Ван був одночасно головним жерцем і воєначальником.

Навесні ван прокладав першу борозну, а під час збору врожаю зрізав перший сніп. Крім того, він розпоряджався всією землею в державі, міг дарувати її підданим. Освічених чоловіків призначали чиновниками, вони допомагали вану в управлінні. Жінок до державних посад не допускали.

Прості люди — селяни, ремісники, торговці — сплачували податок місцевому землевласнику або чиновникам. Полонені у війнах ставали рабами, у найдавніші часи їх приносили в жертву духам предків.

Основою китайського суспільства був рід. Родичі кількох поколінь жили разом: діти, батьки, діди. Головою роду був найстарший чоловік. За тяжкі злочини карали не лише винного, але й весь його рід.

Роди об’єднувалися у клани, що могли впливати на рішення вана.

Порівняйте давньокитайську сім’ю з відомими вам прикладами сучасних сімей. Що спільного та відмінного ви можете назвати?

Як ви вже знаєте, із давніх часів на території сучасного Китаю існувало багато великих і дрібних держав, які очолювали вани. Історики називають ці держави за назвою правлячої династії. Найдавнішою вважається держава династії Шан, що існувала ще за бронзового віку.

У часи піднесення династії Чжоу закріпилося правило вважати вана «сином Неба» — посередником між божественним Небом і земним світом — Піднебесною. Йому, як вірили китайці, вищі сили надавали «мандат Неба» — право управляти державою.

Сусідами китайців на заході та півночі були кочові народи. Китайці вважали їх варварами. Свою батьківщину вони називали «Серединною державою», а себе — народом хань.

Як ви розумієте поняття «мандат Неба»?