§ 9. Мідно-кам’яний вік на українських землях: трипільська та середньостогівська археологічні культури

Приблизно у V тис. до н. е. на Близькому Сході люди навчилися обробляти перший метал. Це була мідь. Із неї виготовляли прикраси, зброю, знаряддя праці, але в невеликій кількості: більшість виробів усе ще залишалася з каменю. Цей період називають енеолітом (мідно-кам’яним віком). Він тривав до III тис. до н. е. У цей час людство також навчилося обробляти олово, золото й срібло. Як і мідь, вони легко плавляться, їх можна знайти в природі в чистому вигляді — у вигляді самородків. Проте родовища міді були поширені не повсюдно. На українські землі мідь і вироби з неї потрапляли з Карпатських гір або Балкан. Технології обробки міді (плавлення та кування) поступово поширювалися світом. Поблизу родовищ міді виникали осередки її обробки.

Залежно від природних умов одні люди почали займатися здебільшого землеробством, а інші зосереджувалися на скотарстві. Відокремлення землеробства від скотарства називають першим суспільним поділом праці.

У добу енеоліту людські поселення стали більшими, деякі з них уже складалися із сотень будинків. Тут були великі споруди — храми, що вміщували тисячі мешканців. Такі поселення називають протомістами . На відміну від міст, у протомістах люди жили наче у великому селі: кожна сім’я самостійно виготовляла для себе все необхідне, не було поділу на багатих і бідних.

Перші протоміста виникли ще за доби неоліту (поселення Чатал-Гьоюк та інші), але в мідно-кам’яний вік їх стало набагато більше. Згодом чимало з них перетворилися на міста .

Що історики називають протомістами? Чим вони відрізнялися від міст?

У мідно-кам’яний вік почав формуватися поділ земель сучасної України на дві господарські зони. Степове населення віддавало перевагу скотарству, а лісостепове — землеробству.

На теренах України археологічні культури мідно-кам’яного віку виникли в IV тис. до н. е. У лісостеповій частині жили носії трипільської археологічної культури (VI—III тис. до н. е.), а у степовій була поширена середньостогівська археологічна культура (середина ІV — середина III тис. до н. е.).

Основним заняттям племен середньостогівської археологічної культури було скотарство. Розводили переважно коней. Скотарство було відгінним: влітку худобу випасали далеко від постійних поселень, а взимку — поблизу них. Також племена середньостогівської археологічної культури займалися полюванням, рибальством та землеробством.

Сформулюйте три характерні риси середньостогівської археологічної культури.

Носії трипільської археологічної культури займалися землеробством і скотарством, полюванням та рибальством, а також збиральництвом. Спочатку для обробітку землі трипільці використовували мотику, пізніше — рало. Вирощували злаки: пшеницю, ячмінь, овес і просо, плодові дерева — абрикос та аличу, а також виноград, розводили корів і волів, кіз, овець і свиней. Коли земля, яку вони обробляли, виснажувалася, трипільці залишали поселення та переходили на нове місце. Це відбувалося кожні 50—80 років.

Трипільські поселення мали різні розміри: від кількох десятків до тисяч будинків. Найбільшим із них вважається поселення, знайдене поблизу села Тальянки Черкаської області. Воно налічувало майже 3 тис. будинків. До протоміст також належать поселення поблизу сіл Небелівка Кіровоградської області, Майданецьке й Доброводи Черкаської області.

Усе, що було необхідне для життя, трипільські сім’ї виготовляли самостійно: знаряддя праці, одяг, посуд, інші предмети побуту. Тобто вони вели натуральне господарство.

Протягом III тис. до н. е. трипільська археологічна культура поступово занепадала, а на її місці сформувалися нові спільноти, які перейняли деякі її здобутки.