§ 10. Вишивка як традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва

Усім вам знайоме слово «вишивка». Воно асоціюється з нашими українськими вишиванками, відомими в усьому світі, з вишитими рушниками, що висять у покутті бабусиної хати, вишитими серветками, що прикрашають стіл, торбинками-шоперами, з якими ми ходимо до магазину або просто прогулюємося (мал. 10.1). Цей перелік нескінчений (див. схему 4), як і саме мистецтво вишивання, що асоціюється з нашими народними традиціями.

Історія української вишивки має ще одну яскраву сторінку — визвольна боротьба в часи Української революції (1917–1921 роки) та періоду УПА (1942–1949). Депортовані й розкуркулені українці в таборах ГУЛАГу продовжували вишивати. У фондах національних музеїв є вишивки, виконані із клаптиків матраців, вишиті риб’ячими кістками замість голки. Серед них робота репресованої українки Анни Хом’як, яка в сибірському таборі 1948 року вишивала риб’ячими кістками, а кольорові нитки торочила із власного одягу. Робота зберігається в Історико-меморіальному музеї політичних в’язнів, відділі Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Першим, хто поєднав звичайний для нас одяг із вишивкою, став Іван Франко, який носив вишиту сорочку під піджак. Саме в такому вигляді поет і зображений на 20-гривневій купюрі (мал. 10.3).

Розрізняють ручну та машинну вишивку. Вишивати можна нитками, бісером, лелітками та стрічками за допомогою голки, а також викладати візерунок спеціальними камінцями — алмазна вишивка.

В Україні відомі більш ніж 100 вишивальних швів, якими оздоблюють вишиті речі. Поєднання цих швів у певній послідовності створює візерунок, орнамент, композицію.

Візерунок — це малюнок, який складається з поєднання окремих елементів-мотивів, кольорів та їхніх відтінків, розташованих у певному порядку. Послідовно повторюючи окремі мотиви або їхні групи, створюють орнаменти.

Відомі різні види орнаментів. За характером мотивів орнаменти поділяють на такі види: геометричні, рослинні, зооморфні, антропоморфні (див. схему 5).

Художня якість вишивки здебільшого залежить від композиції вишитого виробу.

Композиція (від лат. сompositio — складання, з’єднання) — це творче поєднання різних елементів (мотивів) узору в єдине ціле та розташування їх на виробі.

Композиція вишивки напряму пов’язана з виробом, що планується оздобити. Вишивальниці роками відточували не лише вміння вишивати, а й формували розташування візерунків на виробі так, щоб вони доповнювали виріб, не були зайвими.

За способом розташування орнаментальних мотивів на виробах розрізняють такі: стрічковий, сітчастий, вазонний і розетковий (мал. 10.6).

Сучасні вишивальниці продовжили мистецтво створення композицій у вишитих виробах. Наприклад, якщо раніше вазонне розташування використовували для вишивання рушників, то зараз ми бачимо їх на сучасних вишиванках.

На сучасних вишиванках можна побачити й інші способи розташування візерунків (мал. 10.7).

Історично склалося так, що наші пращури зображували на вишивках різні знаки та символи, які виконували захисну й декоративну функції. Жодне зображення або мотив не були вишиті просто так, а мали символічне значення. Наприклад, вишивальниці зображували своєрідні стихії, яким поклонялися: сонце та воду. Вони вважали, що саме ці знаки оберігатимуть їх та їхні родини. А от голубів та півнів зображували на весільних рушниках, уважаючи, що вони символізують молодят.

Здавна калину вважали деревом усього українського роду. Її зображення найчастіше пов’язували з красою та процесом зародження Всесвіту. Ягідки калини мають значення крові невмирущого та непереможного народу. (Пам’ятаєте пісню січових стрільців: «Ой у лузі червона калина похилилася…»?) Зображуючи виноградні грона, уособлювали радість, пов’язану зі створенням сім’ї. 

Здавна вишивка для наших предків мала велике значення. Вони могли буквально «читати» вишивку, як книги, бо кожен символ в орнаменті мав своє значення. На перший погляд, це просто кола, ромби, гілки й спіралі. А насправді ці фігури створювалися десятки століть тому як унікальні символи: долі, оберегів, кодів своєї родини і всього народу. Тоді не було програмування, математичних кодів чи QR-кодів, у яких закодована певна інформація. Тож здавна люди намагалися шифрувати окремі смисли через літери, кольористику, узори, вигини й ламані лінії.

Відомий український архітектор, лауреат Державної премії України Володимир Підгірняк у своїй книзі «Текстова вишивка» провів дослідження української вишивки й розробив цілі програми для створення орнаментів на писанці й вишивці. Скористаймося напрацюваннями пана Володимира й уважно розгляньмо, які українські слова закодовано в українських візерунках (мал. 10.8). Це направду дивує!

На мал. 10.13 наведені приклади дитячих вишитих виробів.

Закріплення нитки на початку роботи має велике значення, оскільки для якісної вишивки дуже важлива акуратність. Основним правилом у створенні акуратної вишивки здавна була відсутність вузликів при закріпленні нитки на лицьовому та виворітному боках тканини. Є кілька різних способів закріплення нитки без вузликів. Розгляньмо найбільш поширені.

Набрати на голку дві нитки тканини та протягнути, залишаючи невеличкий відрізок ниточки. Знову ввести голку під ті ж дві нитки і витягнути робочу нитку так, щоб утворилась петелька. Протягнути в петельку голку та затягнути, притримуючи пальчиком кінчик нитки.

Метод «під стібками» застосовується тоді, коли на тканині вже є хоча б один ряд стібків. Щоб заховати кінчик нитки, її протягують під кількома стібками з виворітного або лицьового боку полотна. Не варто тягнути нитку більше, ніж під 4–5 стібками.

Метод «петля», або «петельний зачин без вузла», уважається найбільш економним способом закріплення ниток. Його використовують лише при парній кількості ниток для вишивання. У вушко голки вставляють складену навпіл нитку не згином, a кінчиками, і вводять голку в тканину так, щоб згин нитки опинився на виворітній стороні, як петелька. Потім роблять стібок і протягують голку в отриману петельку на виворітній стороні, після цього нитку затягують, щоб петелька не залишилася горбиком, і далі продовжують вишивання.

«Штапівка» — один із найбільш унікальних вишивальних швів (мал. 10.14). Перш за все цей шов має однаковий вигляд як із лицьового, так і з виворітного боків тканини. Крім цього, він надає легкості й ажурності вишитому виробу. «Штапівка» (інакша назва «стебнівка») належить до лічильних швів і поширена на Буковині та Поділлі. На Чернігівщині, приміром, цим швом обшивали по контуру контрастною чорною ниткою червоні квіти, вишиті хрестиком.

«Штапівку» використовують і як доповнення, і як самостійний шов. Та найцікавіше — він вишивається швом «уперед голкою», але у двох напрямках. Наші вишивальниці надали цьому шву (його різновидам) багато різних назв: «кривулька», «сходинки», «баранячі ріжки», «яблуко», «жаб’яче око» тощо. Принцип вишивання всіх цих швів однаковий, а от зображення утворюється різне (мал. 10.15).

У вишитому виробі також важливою є обробка країв виробу. Їх можна обробляти вже відомим вам «петельним» швом, а можна і дуже красивими торочками, закріпленими «хрестиком». Унікальність цього шва полягає в тому, що краям можна надати різного кольору, відповідно до використаних ниток (мал. 10.18).

Вишитий виріб завжди починається із задуму, ідеї. Потрібно чітко для себе визначити, для кого чи для чого він виготовляється, і, відповідно до цієї мети, починати розробку й виготовлення виробу.

Спочатку створюється композиція (візерунок, орнамент). Для цього використовується прийом стилізації.

Стилізація — це творча переробка форм реального світу з найбільшим художнім узагальненням, навмисне узагальнене зображення того чи того предмета (мал. 10.19).

Одним із важливих етапів проєктування виробу є також добір вишивальних швів, оскільки їх поєднання у вишивці створюватиме композицію у виробі. Після цього добирають матеріали та інструменти й приступають до вишивання.

Вишитий виріб, як правило, потрібно випрати. Краще це зробити в теплій воді. Якщо є вірогідність, що нитки вишивки можуть пофарбувати тканину, то у воду додати трохи оцту.

Прасувати вишиті вироби потрібно дуже уважно і лише з виворітного боку, щоб не зіпсувати вишивку.