§ 8. Глина

Глина, або суміш глини з іншими речовинами, є досить древнім матеріалом, відомим ще за часів Трипільської та давньогрецької культури. У сухому стані глина легко кришиться в руках, але варто її лише намочити, як вона стає пластичною, клейкою, із неї можна ліпити різні речі, як із пластиліну. А після висихання вона твердне й зберігає свою форму. Вироби з випаленої глини називають керамікою.

Україну нерідко величають гончарною країною з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства. 

Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного глиняного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки (мал. 8.1).

Гончарні вироби на території України з’явилися ще в 4 тис. до н. е., за часів Трипільської культури. Назвали її культурою мальованої кераміки, яка визначалася вишуканістю форм та цікавим оздобленням. На ручному гончарному крузі ще у II ст. н. е. з використанням спеціальної обпалювальної печі — горна — виготовлявся керамічний посуд у Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV–XV ст. в Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг (мал. 8.2).

Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи тих страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончарства в Україні сприяла наявність у її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва (див. таблицю 2).

Вироби з глини потребують неабияких умінь та спеціальних муфельних печей для запікання, тому не завжди можна застосувати для ліплення саме цей природний матеріал.

Солоне тісто — відмінна альтернатива глині. Тістопластика (солоне тісто або біокераміка) — захопливий вид рукоділля, що не вимагає ні великих грошових витрат, ні складних навичок. Ліпити із солоного тіста — одне задоволення. Це неймовірно пластичний й абсолютно безпечний матеріал для творчості (мал. 8.3). З давніх-давен уважається, що вироби із солоного тіста в будинку — символ достатку та родинного благополуччя.

У літописах ХІІ ст. розповідається, що наші пращури виліплювали із тіста фігурки корів, коней, оленів. Адже ці тваринки символізували собою богів, пов’язаних з образом сонця — Ярилом. Наші прабабусі ліпили з нього фігурки різних птахів і тварин, так званих «жайворонків», із якими зустрічали весну, а також бублики, пряникові «козулі», якими обдаровували своїх друзів та родичів під Новий рік і на Різдво, до дня народження на знак любові й поваги.

Вироби з тіста використовувалися як дитячі іграшки. У Скандинавії та Німеччині було прийнято випікати фігурки у вигляді підкови, вінків, кілець і розміщувати їх на дверях під час зустрічі новорічних свят. У Китаї виготовляли ляльки (маріонетки) для лялькових вистав. У країнах Східної Європи великою популярністю користувалися картини та пейзажі, виконані із солоного тіста.

Основні компоненти — це борошно, сіль (для форми, захисту від плісняви та гризунів) і вода. Для покращення якостей тіста в нього додають добавки: крохмаль для пластичності, а шпалерний клей для міцності.

Мистецтво виготовлення виробів із тіста популярне й сьогодні, а сувеніри, зроблені своїми руками, користуються великим попитом.

Полімерна глина (пластика) — це пластичний матеріал для ліплення декоративних виробів, який використовується при створенні ляльок, біжутерії, квіткових композицій, сувенірних скульптур та ін. (мал. 8.4).

Існує два різновиди полімерної глини: полімерна глина (термопластика), що твердне при нагріванні (її потрібно запікати), і полімерна глина, яка твердне під час контакту з повітрям (нагрівання не потребує).

За зовнішнім виглядом і на дотик полімерна глина нагадує пластилін, але вона має характерний запах. Для збільшення пластичності використовують пластифікатори, які додають в основний матеріал за умов нагрівання від 100 до 130 °C. Це можна робити в домашніх умовах, запікаючи в духовці. Деякі майстри варять пластику у воді (такий спосіб використовується в «солоній» техніці, коли у верхню частину намистини з пластики вдавлюють сіль, при варінні сіль розчиняється, й виходять намистини з виїмками), деякі види пластики можна запікати в мікрохвильовій печі. У результаті матеріал утрачає пластичність і здатність змінювати форму. Затверділі вироби можна розфарбовувати, насамперед акриловими фарбами, склеювати між собою, а також з іншими матеріалами, шліфувати, різати, вирізати потрібну форму тощо(мал. 8.5).

Пластику випускають як безбарвною або прозорою, так і попередньо пофарбованою. Для спеціальних ефектів до неї додають блискітки й флуоресцентні речовини.

Холодною порцеляною називають особливу пластичну суміш із кукурудзяного крохмалю, клею, масла й гліцерину, яка використовується для художньої ліпки. Придумали холодну порцеляну в Аргентині на початку минулого століття.

Холодна порцеляна — зручний і абсолютно нешкідливий матеріал для ліплення, дуже пластичний, гладкий, з однорідною текстурою, при застиганні стає твердим. Із холодної порцеляни ліплять квіти, усілякі статуетки, біжутерію, ляльок тощо (мал. 8.6).

Масу для приготування можна купити в спеціальних магазинах декоративного мистецтва. У продажу є суто білий колір, готовий виріб із якого можна розфарбувати акриловими фарбами. Порцеляна тілесного кольору зазвичай використовується при ліпленні частин тіла іграшок. Окрім того, є яскраві відтінки, а є більш ніжні.

Такий матеріал можна виготовити в домашніх умовах. Найпростіший рецепт холодної порцеляни — це рисовий або кукурудзяний крохмаль, клей ПВА, гліцерин і будь-який дитячий крем у пропорції 1:1 (по одній склянці клею і крохмалю) і 2:1 (дві столові ложки гліцерину й одна крему). Інгредієнти потрібно ретельно перемішати й залишити на 10–20 хвилин. Вони розчиняться, а маса набуде тої консистенції, яка ідеально підходить для ліплення.

Холодна порцеляна здатна втрачати колір під упливом сонячного світла і вбирати вологу та розкисати. Тож зберігати вироби необхідно якомога далі від вологи і прямих сонячних променів. Високі й низькі температури руйнують холодну порцеляну — вона висихає й розсипається. Продовжити «життя» виробам можна за допомогою лакових покриттів. Вони не лише захистять від вологи, але й допоможуть зберегти форму, колір і блиск поверхні.

Фоаміран (пластична замша) — це м’який нетоксичний матеріал, схожий на замшу, але фактично є спіненою гумою різної товщини й пористості. Випускається у вигляді листа. Із його допомогою можна створювати різноманітний об’ємний декор: квіти, гірлянди, різні аксесуари для декору (мал. 8.7).

Цей матеріал дуже пластичний, і при нагріванні й незначному розтягуванні він легко моделюється та набуває потрібної форми. Фоаміран просто ріжеться й не залишає гострих країв по лінії зрізу, його можна склеювати. Матеріал піддається додатковому фарбуванню. Для цього добре підходять акрилові фарби й пастель. Однак деякі майстри й майстрині використовують акварель, гуаш, кольорову крейду й навіть олійні фарби. Для декору поверхні застосовують різні блискітки, стрази, кольоровий пісок.

Фоаміран дуже погано вбирає вологу. Вироби з пластичної замші можна мити водою, це ніяк не вплине на якість матеріалу.