§ 24. Географічний та історичний простір. Україна — частина Європи та світу

Будь-яка історична подія завжди відбувається в певний час і в певному просторі. Якщо хронологія дозволяє встановити, коли це сталося, то де саме це відбулося — історична карта. Історичні карти створюють на основі географічних.

Вивчаючи у молодших класах предмет «Я досліджую світ», ви вже ознайомилися з географічними картами, зокрема із фізичною картою. Вона відображає частину географічного простору, середовища, де відбуваються природні процеси й живуть люди. Географічне положення пояснює, для яких занять населення найбільш придатні ті чи інші регіони світу тощо.

Історична карта відрізняється від фізичної. Так, на фізичній карті кольорами позначають природні умови певної місцевості, а на історичній — території держав у різні часи, місця розселення народів тощо. Також історична карта показує, як розвивалися певні історичні події — виникали держави, змінювалися їхні території, пересувалися війська, переселялися народи тощо.

Як і географічну карту, історичну карту потрібно навчитися «читати». Інформація на ній подається за допомогою умовних позначень, зміст яких розкрито в легенді карти. Об’єкти географічного простору — гори, річки й моря — на історичних картах залишаються майже незмінними, у той час як, наприклад, кордони держав, їхні столиці часто змінювалися. З іншого боку, держава могла припинити своє існування, але її міста продовжували існувати, на своїй землі залишився жити її народ. Усі ці зміни можна простежувати на історичних картах різних періодів.

Якщо кілька карт зображають одну й ту саму територію в різні історичні періоди, то можна визначити незмінні об’єкти, щодо яких буде зручно відстежувати історичні зміни. Для історичних карт України помітними орієнтирами на півдні є Чорне та Азовське моря, Кримський півострів.

Великі річки допоможуть орієнтуватися між заходом і сходом. Із заходу на схід — це гирло Дунаю, Прут, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Дон. Вигин Дніпра та його розгалужені притоки, особливо ліву — Десну та праву — Прип’ять, завжди легко впізнати на карті.

Кордони України не мають значних природних перешкод, які б заважали зв’язкам із навколишнім світом, сусідніми народами. Із Центральною і Західною Європою українські землі з’єднують перевали Карпат, суходільні шляхи й річки. Зі сходу до України підступає великий Євразійський степ, який простягається через увесь континент.

Надзвичайно важливе значення в господарському житті українських земель мають Чорне та Азовське моря, оскільки тут сходяться суходільні й водні шляхи. Хто володів цим узбережжям, особливо Кримом, той і був господарем регіону. Сусідство з кочівниками, що панували в степовій частині українських земель, ускладнювало ведення господарства для осілих землеробів лісостепової зони України. Протистояння між кочовим і землеробським населенням протягом декількох тисячоліть визначало хід історії на українських землях.

Ви вже знаєте, що перші люди з’явилися на українських землях близько 1 млн років тому. Із того часу тут жили різні племена та народи. Про одних ми знаємо досить багато, про інших маємо мізерні свідчення, але всі вони є важливою частиною історії України. Традиції української державності також налічують тисячолітню історію.

Українська державність сягає своїм корінням часів Русі (IX—XIII ст.).

У ХІІ—ХІV ст. спадкоємицею Русі-України стала Галицько-Волинська держава (Королівство Руське), яка об’єднала більшість українських земель.

Навала монгольських племен на Європу в середині ХІІІ ст. завдала Русі-Україні величезної шкоди, від якої вона не змогла відновитися. Її землі захопили сусідні держави, серед них — Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське та Корона Польська, які в 1569 р. об’єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Проте в новій державі на інтереси українців ніхто не зважав. Козаки та селяни часто повставали проти такого становища, аж поки в 1648 р. не вибухнула Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. У результаті була утворена Українська козацька держава — Військо Запорозьке, яку з часом (у другій половині XVII — XVIII ст.) почали називати Гетьманщина. Проте наприкінці XVIII ст. ця держава була поглинута Російською імперією.

У ХІХ ст. українські землі перебували під владою Австрійською (Австро-Угорською) та Російською імперій. Українці не мали власної держави, а політика імперій була спрямована на те, щоб українці забули про те, що є окремим народом. Проте саме в цей час відбувався процес українського національного відродження, завдяки якому українці, що жили в різних державах, зрозуміли свою єдність у мові, культурі, історії та прагненні боротися за свою державність.

У 1914—1918 рр. тривала Перша світова війна. Однією з головних її причин була боротьба між провідними державами за переділ світу. Проте в ході війни Німецька, Османська, Австро-Угорська та Російська імперії припинили своє існування. На цих землях постали нові незалежні держави.

Українці в цей період проголосили власні незалежні держави — Українську Народну Республіку (УНР) та Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), які 22 січня 1919 р. об’єдналися в соборну Україну. Проте ця держава загинула у війні проти численних ворогів, проте героїзм її оборонців надихав подальші покоління на боротьбу за незалежну Україну. Більшість українських земель опинилася під владою більшовиків, які в 1922 р. проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

У складі СРСР українські землі були об’єднані в Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Із 1937 р. УСРР було перейменовано на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР). Хоч радянська Україна і називалася Українською республікою, насправді вона не мала самостійності, а спроби опору її населення владі більшовиків жорстоко придушувалися. Наймасштабнішою трагедією став Голодомор — геноцид українського народу 1932—1933 рр.

У 1939—1945 рр. відбувалася Друга світова війна, яка розпочалася через суперництво за світове панування між Німеччиною, у якій при владі перебували нацисти, та керівництвом Радянського Союзу. Ця війна прокотилася всіма українськими землями, завдавши величезних матеріальних збитків та людських втрат. У війні загинуло 9 млн жителів УРСР.

Після завершення війни розпочався важкий процес післявоєнної відбудови. У той же час відбувалося насадження комуністичного (більшовицького) режиму в західних областях УРСР. Українці чинили цьому збройний опір до 1960 р. Проте сили ворога переважили. Збройний опір було придушено. Однак у наступні десятиліття він набув нового змісту й форми.

У другій половині ХХ ст. в УРСР загалом зріс добробут населення. Проте політика Радянського Союзу була спрямована на те, щоб українці не виокремлювалися, а усвідомлювали себе жителями єдиного Радянського Союзу. Така політика спричинила русифікацію та стирання національних особливостей.

У 80-х рр. ХХ ст. Радянський Союз зіткнувся зі значними економічними труднощами, що негативно вплинули на добробут населення. Гостро постала екологічна проблема, спричинена забрудненням навколишнього середовища відходами немодернізованого виробництва. 26 квітня 1986 р. стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), який призвів до радіаційного забруднення територій сучасних України, Білорусі та Росії. Кризові явища в Радянському Союзі стали передумовами його розпаду.

У другій половині 80-х рр. ХХ ст. почав наростати український національно-визвольний рух, який мирними засобами домігся відновлення української незалежної держави. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Однак те, що було тоді завойовано, тепер доводиться зі зброєю в руках відстоювати у війні з Російською Федерацією, яка в 20 лютого 2014 р. здійснила напад на нашу державу. Росія категорично заперечує існування України як незалежної держави.