§ 26. Етнографія. Історико-етнографічні регіони України

Ще одна наука, яка допомагає дослідити минуле, — це етнографія (від грецького слова етнос — плем’я, народ; графо — пишу), що належить до соціальних наук. Вона вивчає минуле й сучасне народів: їхнє походження та розселення, культуру, побут, світогляд, відносини з іншими народами.

Етнографічні дослідження для історії цінні тим, що допомагають скласти уявлення про ті часи та ті народи, які не залишили про себе письмових свідчень. Зокрема, здобутки етнографії дуже важливі для дослідження Первісної доби.

У сучасному світі є племена й народи, спосіб життя яких не змінювався з тих часів, коли все людство жило за Первісної доби. Саме дослідження цих племен етнографами дає історикам можливість висловити припущення про побут первісних людських спільнот, які жили десятки й сотні тисяч років тому.

В Україні етнографія почала активно розвиватися в ХІХ ст. Завдяки праці етнографів вдалося зберегти й поширити знання про українські звичаї та обряди, особливості побуту населення різних регіонів нашої країни, записати народні казки, легенди, пісні та інші види українського фольклору. Ці дослідження допомогли українцям, які не мали власної держави й були розділені кордонами, усвідомити свою єдність та окремішність від інших.

На основі етнографічних досліджень вчені визначили історико-етнографічні регіони — регіони в межах однієї країни та загальної народної культури, які мають свої особливості. Відмінності між різними історико-етнографічними регіонами виникли поступово й були пов’язані з різними природними умовами, у яких проживало населення, і різною історичною долею цих регіонів. Такі регіони має майже кожна країна світу.

Різницю між історико-етнографічними регіонами легко простежити на прикладі елементів побуту. Наприклад, на багатих на деревину Поліссі, Волині, у Карпатах були поширені дерев’яні помешкання. У лісостепових і степових регіонах, де деревини не вистачало, помешкання будували з інших матеріалів (глина, лоза). Дерев’яна ж хата вважалася ознакою багатства.

В Україні історично склалося декілька історико-етнографічних регіонів. Досліджуючи походження їхніх назв, історики з’ясовують, із якими обставинами пов’язане виникнення цих регіонів. Так, назва Галичина походить від міста Галич, перша згадка про яке датується 1113 р. Походження назви виводять від невеликого чорного птаха галки, зображення якого містить герб цього міста.

Назва Закарпаття підказує, що цей регіон розташований за Карпатськими горами. Із кінця ХV ст. щодо правобережжя річки Прут, яке було вкрите буковими лісами, почали використовувати назву Буковина. Походження назви Волинь пов’язують із назвою міста Велинь (Волинь), яке вперше згадується в літописі під 1077 р. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.

Назва Поділля походить від слова дол (діл) — «пониззя, рівнина між горами», адже поруч починається Прикарпаття. Ця назва регіону відома з ХІV ст.

Цікавим є походження назви Таврія. У давнину гірську частину Кримського півострова заселяли племена таврів (від грецького слова «таврос» — тур, бик). Коли в ХІІІ ст. ці землі захопили монголи, півострів за назвою їхньої столиці Крим (Кирим) дістав назву Крим. Таврією Кримський півострів і сусідні землі почали називати в ХІХ ст. після того, як вони опинилися у складі Російської імперії. Влада імперії намагалася цією назвою знищити історичну пам’ять про державу кримських татар — Кримське ханство, яке існувало в ХV—ХVІІІ ст.

Лісистий характер місцевості спричинив виникнення назви Полісся. Назва Слобожанщина має історичне походження. Поселення, які заснували на території цього краю в ХVІІ ст., називали слободами. Їхніх жителів звільняли від сплати податків, щоб заохотити селитися на цих землях (робили «свободними»).

Назви декількох регіонів пов’язані з річками України. За порогами Дніпра розташоване Запоріжжя, а в його середній течії на правому і лівому берегах річки в напрямку її течії — Середнє Подніпров’я із поділом на Правобережжя і Лівобережжя. Від назв річок Дон, Сіверський Донець походить назва Донщина (Донеччина).