§ 15. Робота археологів. Артефакти. Збереження інформації та історичних джерел

В Україні перші задокументовані археологічні розкопки датуються XVII ст. — саме тоді за наказом митрополита Київського і Галицького Петра Могили було здійснено розкопки зруйнованої під час захоплення Києва монголами Десятинної церкви. Пізніше в південних областях нашої країни почалися дослідження скіфських курганів та античних поселень на узбережжі Чорного моря. Узагалі територія України виявилася багатою на археологічні знахідки.

Без досліджень археології багато сторінок минулого для нас і досі були б таємницею. Археологія має власні методи дослідження, серед яких головним є метод польових досліджень археологічних пам’яток. Археологічними пам’ятками вважають усі матеріальні рештки діяльності людини або змінене людською працею (зі слідами діяльності людини) природне середовище. Їх можна умовно поділити на кілька груп: місця проживання давніх людей — стоянки, поселення, городища (поселення, оточені ровами, валами, мурами), окремі житла; поховальні пам’ятки — поля поховань, окремі могили; культові місця — храми, святилища; споруди та місця для роботи (майстерні, копальні, шахти); окремі предмети (знаряддя праці, прикраси, предмети побуту, зброя тощо).

Археологічними дослідженнями здавна захоплювалося чимало українських діячів. Зокрема, видатний український поет Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, брав участь у створенні програми збереження історичних пам’яток Криму. Він замальовував вигляд стародавніх курганів, пам’яток козацької доби, серед яких були руїни Чигирина — резиденції козацьких гетьманів. Т. Шевченку належать слова: «Люблю археологію — таємничу матір історії».

Завдяки дослідженню археологічних пам’яток значна частина речових джерел потрапила до рук істориків. Археологи знають, як правильно добути артефакти та як їх описати так, щоб вони пояснювали факти минулого.

Робота археологів має ряд етапів. Спершу слід зібрати відомості про те, що буде досліджуватися. Із писемних, а іноді й усних джерел, різноманітних сучасних (авіаційних і космічних зйомок) та давніх карт вони збирають інформацію, наприклад, про стародавнє поселення або битву.

Також археологи накопичили знання про те, де на них можуть чекати знахідки: в одні часи люди зазвичай селилися біля річок або озер, в інші — на схилах пагорбів. Далі для проведення археологічних розкопок потрібно отримати спеціальний дозвіл.

Усі знайдені під час розкопок артефакти ретельно описують, замальовують, фотографують. Також археологи ведуть польові щоденники, у який записують усе, що відбувається на розкопках. Для вчених важливими є не тільки артефакти самі по собі, а й де та поряд із якими іншими предметами їх було знайдено. Це допомагає визначити вік знахідки та швидше здогадатися про те, як її використовували в давнину. Після завершення розкопок археологи опрацьовують накопичений матеріал, за потреби віддають знахідки для лабораторних досліджень.

Після з’ясування всіх обставин археологи пишуть звіти про свою роботу та наукові статті. Так із ними зможуть ознайомитися всі бажаючі.

На жаль, у нашій країні пошуки археологічних пам’яток часто здійснюють «чорні» археологи — люди, які шукають цінні речі, а потім продають їх. Як правило, вони намагаються знайти золоті або срібні скарби. Найбільша шкода від їхньої діяльності полягає в тому, що дістаючи із землі окремі цінні предмети, вони порушують культурний шар, вириваючи предмет з археологічного контексту. Відповідно, ми вже не зможемо точно відтворити минуле.

Завдяки інформації людство розвивається, збагачується як матеріально, так і духовно. Тому є потреба знайти спосіб збереження великих обсягів інформації. Проте будь-які відомості швидко накопичуються, і людська пам’ять просто не може вмістити таку їхню кількість. До того ж для тривалого зберігання та передачі інформації людська пам’ять є не дуже зручним інструментом. Людям потрібен був зовнішній носій інформації. У різний час із цією метою використовувалися стіни печер, вузлики, глиняні таблички, папірус, пергамент, папір, магнітна стрічка, диски, хмарні технології тощо. Пошук надійних і доступних способів збереження інформації триває й зараз. Сукупність накопичених людством ідей і знань, організованих у доступній для отримання формі, має назву інформаційні ресурси.

Способи збереження історичних джерел

Відшукати свідчення минулого й дізнатися за ними про життя людей, як ви розумієте, — складна справа. Також слід зберегти всі знайдені речі для нащадків і зробити їх доступними для всіх. Для цього створюють спеціальні установи — музеї. Речі, які виставлені в музеях на огляд, мають назву експонати. Сукупність експонатів на певну тематику утворює експозицію. У музеї може бути одна або декілька експозицій.

За призначенням музеї поділяються на історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

Музеї зберігають переважно речові джерела. Для писемних джерел існують окремі установи — архіви. Вони виникли разом із появою писемності. Писемні джерела зберігаються у спеціальних приміщеннях, які захищені від негативного впливу навколишнього середовища.

Документи, що мають найбільшу цінність, перезнімають, записують на плівку, у результаті отримують діафільми з маленькими кадрами — мікрофільми. Вони зберігаються окремо від інших документів на випадок, якщо оригінал буде пошкоджений або втрачений.

Перш ніж документи потрапляють на зберігання, співробітники архівів ретельно перевіряють їхній фізичний і технічний стан. У разі виявлення пошкоджень документи піддають реставрації.

Потім співробітники архіву встановлюють номер документа і виставляють їх у відповідному порядку. Це потрібно для того, щоб працівники архіву могли швидко знайти необхідний документ.

Писемні історичні джерела, переважно книги, також зберігаються і в бібліотеках. Бібліотека — це культурно-освітній заклад, що збирає друковані та рукописні матеріали, книги, опрацьовує їх і відображає в каталогах, організовує їх збереження та здійснює обслуговування читачів.

Останнім часом усе частіше документи, книги переводять у цифровий формат — оцифровують. Це дає змогу зберігати їх в електронних бібліотеках (інформаційних ресурсах), до яких можна потрапити через мережу інтернет із будь-якого куточка світу за допомогою відповідних електронних пристроїв.