§ 16. Пам’ятки і пам’ятники. Історична пам’ять

Свідченням багатого історичного минулого України є пам’ятки історії та культури в кожному регіоні України. Вони допомагають зберегти історичну пам’ять. Крім того, завдяки визначним пам’яткам місто або село стає відомим у світі. До них приїздять туристи, щоб побачити ці надбання.

До наших днів на території України збереглися замки, фортеці, палаци та садиби, парки, монастирі й храми, промислові підприємства та багато інших архітектурних творів мистецтва. В окремих містах із сукупності пам’яток постають цілі ансамблі, що відтворюють атмосферу минулих часів. Найвідомішими з них, зокрема, є ансамблі пам’яток історичного центру Львова, Старого міста Кам’янця-Подільського, Чернігова, Києва тощо.

До пам’яток історії також належать пам’ятні місця, археологічні пам’ятки й предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства й держави, твори мистецтва, які становлять історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність. Історичну цінність мають місця масових поховань померлих та загиблих у війнах і під час трагічних подій, місця загибелі бойових кораблів, залишки бойової техніки, озброєння тощо. Не меншу цінність мають твори мистецтв, документальні пам’ятки: Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє, «Руська правда», Конституція Пилипа Орлика тощо. Важливими є кіно- та фотодокументи, звукозаписи, давні рукописи й архіви, записи фольклору й музики, рідкісні друковані видання, тобто все те, що становить історичну й культурно-мистецьку цінність.

Пам’ятки історії та культури, розташовані на території України, є невід’ємною складовою світової культурної спадщини. Лише Державний реєстр нерухомих пам’яток України налічує близько 56 тис. об’єктів історичної спадщини. Вони є безцінними історичними джерелами, які допомагають розвитку науки, освіти й культури, сприяють формуванню почуття патріотизму та естетичному вихованню. У той самий час пам’ятки потребують охорони й захисту від руйнування.

Це — важливе завдання державних органів і громадських організацій. Дбайливе ставлення до пам’яток історії та культури — обов’язок кожного громадянина України.

Проте існують обставини, що зберегти пам’ятки стає вкрай складно або неможливим. Так, з 2014 р. Росія розв’язала проти Україна війну. Агресор у своєму прагненні підкорити нашу державу не зупиняється перед руйнуванням видатних пам’яток історії та культури, пограбування культурних цінностей.

Із давніх часів людина намагалася зберегти пам’ять про певні визначні події (перемоги, етапи розвитку, важливі зрушення в житті тощо). Ще із часів Античності виникла традиція увічнення подій у вигляді монументів (споруд), меморіалів (людям або подіям), пам’ятників. Кожен монумент не тільки зберігає, але й створює образ людей, історичних постатей, подій. Крім того, монументам належить важлива роль в організації життєвого простору громади. Зазвичай пам’ятники споруджували в центрі міста, на площі, на визначних місцях, вони були орієнтирами.

Так, у кочових народів, що жили в степах України, 6 тис. років тому виникла традиція встановлювати скульптурні зображення. Це так звані кам’яні баби на курганних похованнях, у важливих місцях як орієнтири в степу. Найбільша кількість таких пам’ятників зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д. І. Яворницького. Там налічується 67 кам’яних баб. Традицію кочівників продовжили й українські козаки, які встановлювали козацькі хрести. Також у грецьких містах-державах на узбережжі Чорного моря існували пам’ятники, які наслідували античну традицію. Їхні залишки археологи знаходять і зараз. Масове поширення пам’ятників на українських землях у звичному для нас вигляді припадає на XVIII—XX ст.

Ще одним способом збереження історичних пам’яток є надання певній частині міста або місцевості статусу історико-архітектурного, історико-культурного або історико-археологічного заповідника. Це роблять із метою збереження вигляду міста (місця) таким, яким воно було сотні (тисячі) років тому.