§ 16. Географічні, соціальні й економічні об’єкти та явища на історичних картах

Природа завжди відігравала важливу роль у житті людини. На велику кількість історичних подій та явищ визначальний вплив мали природні умови. Це також відображається на історичних картах. Наприклад, близько 10 тис. років у долинах річок Тигр, Євфрат, Ніл та на східному узбережжі Середземного моря зародилося землеробство. До цього часу люди жили завдяки збиральництву та полюванню. Також у цей період люди приручили свиней, кіз та овець, а трохи згодом корів.

Території, де зародилося землеробство та виникли найдавніші цивілізації — Єгипетська та Месопотамська, отримали назву Родючий півмісяць. Це землі з теплим кліматом, де вирощували два врожаї на рік. Завдяки цьому, а також власній важкій праці, люди мали достатню кількість продуктів харчування. А великі річки зрошували землі посеред цих пустельних країв. Таким чином, території Родючого півмісяця позначають і регіони, де виникло землеробство, і самі ці родючі землі.

Географічне положення України також може розповісти багато цікавого. Кордони України не мають значних природних перешкод — високих гір, пустель, непрохідних боліт, які заважали б зв’язкам із навколишнім світом. Повноводні річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро та його притоки здавна були торговельними шляхами, а на їхніх берегах охоче селилися люди.

Степи, що розкинулися на півдні сучасної України, є складовою частиною великого Євразійського степу, який простягається аж до кордонів Китаю.

Надзвичайно важливе значення в господарському житті українських земель мали Чорне та Азовське моря, оскільки тут сходилися численні суходільні та водні шляхи. Хто володів цим узбережжям, особливо Кримом, той і був господарем регіону.

Природні умови впливали на спосіб ведення господарства. Населення лісостепової зони жило в постійних поселеннях і займалося переважно землеробством. Скотарі, які мешкали в степу, переїздили з місця на місце в пошуках нових пасовищ для своєї худоби. Як ви знаєте, такий спосіб господарювання називають кочовим. Протистояння між кочівниками й землеробами протягом декількох тисячоліть визначало хід історії на українських землях.

У VII—III ст. до н. е. в українських степах оселилися кочові племена скіфів, які витіснили кіммерійців. Основним заняттям скіфів було скотарство — розведення коней, великої рогатої худоби та овець. Жили скіфи в кибитках, у які запрягали волів.

У Причорномор’ї скіфи заснували державу Велика Скіфія. Вони підкорили землеробські племена лісостепової смуги України. Від них скіфи брали рабів та зерно, які продавали грецьким містам-колоніям на узбережжі Чорного моря. Велика Скіфія досягла своєї могутності в IV ст. до н. е.

Скіфи ховали своїх померлих царів під великими насипами — курганами, а до поховань клали зброю та прикраси.

Досліджуючи історію розвитку суспільства та економіки, вчені створювали карти, які відображали економічні або соціальні явища й процеси. Наприклад, карти відображали масове переселення людей (міграції), поширення в ХІХ ст. у європейських країнах явища індустріалізації. Як ви знаєте, у 1840‑х рр. у Великій Британії вже існувало індустріальне виробництво — виробництво машин. Вони виготовляли не лише різні товари, а й інші машини. У той час машини працювали завдяки енергії водяної пари, тому їх називали паровими. Для того щоб з’явилася пара, воду потрібно було сильно нагріти. Для цього спалювали вугілля. Самі машини були зроблені з металу. На українських землях таке виробництво з’явилося на кілька десятиліть пізніше, ніж у Великій Британії.

У 1914—1918 рр. світ був втягнутий у Першу світову війну. Крім величезних людських і матеріальних втрат, ця війна зруйнувала старий світ. Із карти світу зникли великі імперії, серед них — Російська, Османська, Німецька та Австро-Угорська. У той самий час вона дала народам, що їх населяли, надії на краще життя. Серед цих народів були й українці. У 1917—1918 рр. вони створили власну незалежну державу. Однак проти цього виступили сили, що захопили владу в Росії. Їх називали більшовиками, яких очолював Володимир Ульянов (Ленін). Більшовики закликали до знищення приватної власності та обіцяли встановлення рівності й справедливості, тобто створення комуністичного суспільства. Насправді вони прагнули необмеженої влади для себе й відновлення володінь Російської імперії, а по можливості й установлення своєї влади в усьому світі. Тому існування Української держави більшовики категорично не визнавали та почали проти неї війну.

Незважаючи на героїчні зусилля, українці не змогли відстояти незалежність своєї держави. Після цієї поразки територія України була остаточно розділена між такими країнами, як більшовицька Росія, Польща, Румунія та Чехословаччина. Більша частина українських земель опинилася під владою більшовиків. Вони утворили залежну від Росії Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). У 1922 р., щоб приховати своє панівне становище, Росія та підкорені нею народи й держави були проголошені Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Так, майже на 70 років Україна знову потрапила в залежність. Замість обіцяного нового заможного життя на українців чекали злидні й свавілля влади. Через засоби масової інформації, освіту людям почали активно нав’язувати комуністичні ідеї.

Поступово влада в СРСР зосередилася в руках однієї особи — Йосипа Сталіна. Усіх, хто був не згоден із його політикою, проголошували «ворогами народу» та знищували. Наприкінці 1920‑х рр. він вирішив, що настав час для чергової спроби побудувати комунізм. Для цього слід було здійснити індустріалізацію, яка б дала промислову і військову могутність. За п’ять років в Україні планувалося збудувати сотні підприємств, електростанцій, серед яких 14 підприємств-гігантів, що мали стати найбільшими в Європі або навіть у світі.

Спочатку частина населення, натхненного пропагандою і вірою у світле майбутнє, охоче взялося за справу. Проте вже невдовзі стало зрозуміло, що для такого грандіозного будівництва необхідні кваліфіковані робітники, сучасна техніка, кошти. Усього цього бракувало. Тому сталінське керівництво почало пограбування народу. Усі підприємства, магазини, дрібні майстерні, заклади харчування відбирали у власників і передавали в підпорядкування держави. Робітників примушували працювати більше, а платили менше. Селяни мали віддавати державі вирощений хліб за безцінь. А щоб надалі вони не могли чинити опір, більшовики на чолі з Й. Сталіним вирішили об’єднати селян в колгоспи.

Проте селяни не бажали добровільно йти в ярмо. Особливо активно проти колгоспів виступило українське селянство. По всій Україні спалахували повстання, лунали й гасла про відновлення незалежної України. Сталінське керівництво було налякане тим, що може втратити Україну, і вирішило остаточно приборкати українців. Для придушення повстань застосували армію. Заможних селян і тих, хто не бажав іти в колгосп, назвали куркулями й оголосили ворогами, яких треба знищити.

У селах почався голод. Проте Й. Сталін на цьому не зупинився та вдався до чергових репресій. 7 серпня 1932 р. уряд СРСР ухвалив постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків». Вона передбачала розстріл або ув’язнення для тих, хто взяв із колгоспного поля хоча б жменьку зерна.

Крім того, до України було відправлено спеціальних посланців Й. Сталіна, які мали вилучити в селян усі хлібні запаси. Це призвело до ще більшого голоду. Проте влада не вгамовувалася. Щоб покарати українців за непокору, у селах почали вилучати не тільки хліб, а й усі запаси їжі. Багато сіл і районів заносили на «чорну дошку». Це означало припинення тут торгівлі й будь-якого постачання продовольства. Селян також не пускали в міста, які забезпечувалися продовольством, та в інші республіки СРСР. В українських селян майже не залишалося шансів на виживання.

Сталінська влада намагалася приховати свій злочин. У той час як в Україні населення вимирало мільйонами, на цілий світ проголошувалося, що СРСР успішно будує нове суспільство й ніякого голоду немає. До кінця існування СРСР про Голодомор узагалі заборонялося згадувати.

Штучно створений владою голод в Україні в 1932—1933 рр. отримав назву Голодомор. За підрахунками вчених, від голоду померло понад 4 млн осіб.

У 2006 р. Україна видала закон, де офіційно визнала Голодомор геноцидом українського народу, злочином комуністичного режиму. Це рішення підтримали десятки країн світу.