§ 23. Історичні джерела

Ви вже знаєте, що історики у своїх дослідженнях працюють з інформацією. Тепер з’ясуємо, що може бути її джерелом саме для істориків.

Французький історик Марк Блок сказав: «Історик схожий на казкового людожера. Де пахне людиною, там на нього чекає здобич». І справді, за час свого існування та розвитку людство залишило чимало слідів своєї діяльності. Усі вони можуть бути джерелами цінної інформації про минуле людства. Історики старанно відшукують їх і намагаються за їхньою допомогою відтворити минуле людства. Ці залишки людської життєдіяльності називають історичними джерелами. Для зручності їх поділяють на певні види, проте нерідко одне і те саме джерело може належати до кількох видів.

Найчисленнішу групу історичних джерел становлять речові джерела. Вони є свідками історії, починаючи з Первісного суспільства і до сьогодення. Прикладами речових джерел є знаряддя праці, зброя, кістки тварин, залишки будь-яких споруд, монети, прикраси тощо. Скам’янілий слід людини тисячолітньої давнини також вважається речовим історичним джерелом. Про давні часи ми можемо довідатися майже виключно завдяки речовим джерелам.

Про часи, коли вже існувала писемність, історики можуть дізнаватися завдяки писемним джерелам. Усі записи давніх людей можна віднести до писемних джерел: написи на скелі, текст торгової угоди на глиняній табличці, вирізаний на камені текст закону, листи й щоденники, хроніки та літописи, релігійні книги, різноманітні документи, художні твори та багато іншого.

Під час роботи з писемними джерелами потрібно пам’ятати, що вони створені людьми. Інформація, яка в них міститься, може не бути правдивою. Тому історики ретельно опрацьовують інформацію, щоб перевірити її достовірність.

Писемні джерела можна водночас вважати мовознавчими: одне таке джерело «розповість» не лише про події, що відбулися в минулому, а і якою була мова сотні або й тисячі років тому. Мова не є сталою. Вона розвивається і змінюється, відображаючи зміни в розвитку суспільства, культурі, технологічному розвитку, запозичує слова з інших мов.

Історикам доводиться досліджувати й речі, які ніколи не мали предметного вираження, але все одно є цінними джерелами інформації про минуле. Це усні джерела: міфи та легенди, казки, пісні, релігійні гімни, священні тексти, які ніколи не записувалися, а лише запам’ятовувалися. Вони дають розуміння того, як сприймали світ люди минулого, а іноді розповідають про події, які не згадуються в інших джерелах. Сімейні розповіді про минуле також є усними історичними джерелами.

Фотодокументи та голосові записи з’явилися в другій половині ХІХ ст., а на початку ХХ ст. виникло кіно. Нині ці матеріали є цінними і як документальні свідчення минулого, і як джерела для дослідження розвитку мистецтва.

Поєднання інформації з джерел різних видів дозволяє відтворити більш цілісну та повну картину минулого.

Як ви вже знаєте, щоб перевірити, чи достовірною є інформація, потрібно знайти її джерела. Так само і з історичними текстами: для того щоб розуміти, чи вони є правдивими, корисно знати, де і як історики знаходять свої джерела.

Більшість відомих нам речових джерел було знайдено завдяки роботі археологів. Вони знають, як добути артефакти та описати їх так, щоб вони пояснювали факти з людського минулого.

Робота археологів складна і має багато етапів. Спершу з писемних, а іноді й усних джерел, різноманітних сучасних і давніх карт збирають інформацію, наприклад, про стародавню стоянку, поселення або битву. Археологи накопичили знання про те, де можна натрапити на знахідки: в одні часи люди зазвичай селился біля річок або озер, в інші — на схилах пагорбів.

Усі знайдені під час розкопок артефакти ретельно вивчаються, наносяться на план, документуються. Археологи ведуть польові щоденники, до яких записують усе, що відбувається на розкопках.

Для вчених важливі не тільки артефакти самі по собі, а й те, де та поряд із якими іншими предметами їх було знайдено. Це допомагає датувати знахідки та швидше здогадатися про те, як їх використовували в давнину.

Після завершення розкопок археологи ретельно вивчають матеріали розкопок, за потреби віддають знахідки для лабораторних досліджень, пишуть звіти про свою роботу та наукові статті. Так із їхніми відкриттями зможуть ознайомитися всі охочі.

Історики можуть працювати з величезним різноманіттям джерел. Однак багато з них не так просто відкривають свої таємниці. Тому існує багато спеціальних історичних дисциплін — відгалужень історичної науки, що вивчають певний тип джерел. Ви вже познайомилися з археологією, яка вивчає матеріальні пам’ятки.

Геральдика вивчає герби, а пов’язана з нею сфрагістика — печатки (печатками часто бувають зображення гербів).

За допомогою генеалогії досліджують походження особи.

Дипломатика опрацьовує документи та допомагає встановити їхню оригінальність, відрізнити від підробки та встановити дату створення. Це одна з найстаріших спеціальних історичних дисциплін, вона виникла ще в XVII ст.

Нумізматика вивчає монети, а боністика — паперові гроші та інші цінні папери.

Палеографія — це спеціальна історична дисципліна, що пов’язана з мовознавством, адже досліджує історію письма: як писали букви, тайнописи (способи ведення зашифрованих записів), оздоблення записів, а також матеріали та знаряддя для письма.