§ 25. Історичні твори та література

У ХІХ ст. у світі відбувалося становлення наук у їхньому сучасному вигляді. Стосувалося це й історії. Саме в цей час історики напрацьовували правила роботи з історичними джерелами, уперше досліджували, описували та аналізували події минулого, які зараз більшості людей здаватимуться добре знайомими. «Батьком» сучасної історичної науки називають німецького вченого Леопольда фон Ранке. Він разом зі студентами розробив способи роботи з історичними джерелами, на основі яких розвинулися сучасні.

У першій половині ХХ ст. з’явилися історичні школи (так звані об’єднання вчених-істориків). Вони вивчали не всю історію загалом, а її певні напрями, наприклад, соціальну історію. Історики цієї школи досліджували історію розвитку людських суспільств, намагалися сформулювати закономірності їхнього розвитку. Сукупність досліджень, які стосуються певної теми, історичної епохи, події тощо, об’єднує поняття історіографії.

У першій половині ХХ ст. історики зацікавилися дослідженнями повсякденного життя, використовуючи надбання різних наук.

Також серед українських істориків варто назвати Наталію Полонську-Василенко, Дмитра Багалія, Дмитра Дорошенка, Івана Крип’якевича, Ярослава Дашкевича, Івана Лисяка-Рудницького та інших.

Вивчення минулого нашої Батьківщини триває і сьогодні. Над історичними проблемами працюють такі наукові установи: Інститут історії, Інститут археографії, Інститут археології тощо. Наукова історична спільнота зібрала достатньо фактів і подій, щоб відтворити історичне минуле нашої Батьківщини.

Історичні події часто вражали митців і ставали джерелом їхнього натхнення.

У ХІХ ст. у Європі прокинувся інтерес до свого минулого. Це стало однією з причин великої популярності історичних повістей і романів — художніх творів, у яких події відбувалися десятки, а іноді й сотні років тому. Засновником жанру історичного роману вважають шотландського письменника Вальтера Скотта. Його художні твори, присвячені минулому Шотландії, популярні й нині.

Історичним романам і повістям часто не вистачає документальної точності, а описи історичних подій та постатей є лише приблизними, створеними уявою автора/авторки. Сила художнього слова часто ставала причиною того, що цілі покоління читачів у всьому світі уявляли минуле таким, яким його зобразили у своїх книгах письменники. Так, історичний роман «Собор Паризької Богоматері» французького письменника Віктора Гюго швидко набув популярності в багатьох країнах, а сам собор, якому присвячено події роману, став однією з найбільш впізнаваних пам’яток у світі.

Одним із найпопулярніших історичних романів у світі є книга французького письменника Александра Дюма «Три мушкетери». Уявлення про французьких солдатів XVI—XVII ст. — мушкетерів — у багатьох людей сформувалися завдяки книзі, а також численним фільмам, серіалам і мультфільмам, знятим за її мотивами.

Події історичного роману «Вогнем і мечем» польського письменника Генріка Сенкевича розгортаються на тлі Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Проте сучасна історична спільнота не погоджується з тим, як автор зобразив певні історичні події та явища. Ця книга є літературною пам’яткою.

Одним із перших українських історичних романів є книга Пантелеймона Куліша «Чорна рада. Хроніка 1663 року», видана в 1857 р.

Одним із найпопулярніших творів української літератури стала історична повість Івана Франка «Захар Беркут», у якій розповідається про події ХІІІ ст., оборону жителів карпатського поселення Тухля від монгольської навали.

Широко відомим не лише в Україні, а й поза її межами став образ Роксолани — української полонянки, яка змогла стати першою в історії законною дружиною османського султана та його мудрою співправителькою. Зокрема, цей образ змальовано в романі українського письменника Павла Загребельного «Роксолана». Також його авторству належить історичний роман «Диво», що розповідає про будівництво Софійського собору в Києві.

Історики довго сперечалися: хто творить історію — окрема людина чи це під силу лише людським спільнотам? Чи можна впевнено стверджувати, що одна людина здатна докорінно змінити світ? Чи таке вже траплялося в минулому?

Над цими питаннями ви зможете поміркувати, коли вивчатимете історію в школі. Вам траплятимуться історичні портрети — життєписи людей, які стали вагомою частиною тих подій, явищ та процесів, завдяки яким світ став таким, яким ми його знаємо зараз.

Багато хто з них вражав сучасників своїми талантами та справами, а заслуги деяких були визнані вже після їхньої смерті. Хтось із них з’явився на цей світ надто рано, і його ідеї, здатні змінити життя на краще, були реалізовані набагато пізніше. Водночас іншим вдалося вплинути на хід історії.

У життєписах видатних історичних постатей можна відшукати приклади впливу різних історичних явищ на життя однієї людини. Також за складеними в різні історичні періоди життєписами видатних людей можна побачити, як у ті або інші часи ставилися до певних подій — що й кого звеличували, а яким процесам надавали негативного забарвлення.