§ 13. Історичні події, явища та процеси

Історія, як і інші науки, має свої терміни й поняття. Серед них чимало таких, які необхідно знати всім, хто знайомиться з історією.

Насамперед історикам потрібні факти — це перевірена інформація про певні події, що існували в минулому. Для того щоб отримати історичний факт, дослідникам потрібно чимало попрацювати, перевіряючи його достовірність (правдивість).

Наприклад, щоб мати впевненість у достовірності факту того, що в певному місці та часі відбулася битва, дослідники мають перевірити записи про неї, зіставити їх — чи немає між ними розбіжностей, а якщо вони є, то спробувати визначити їхню причину.

Під час вивчення історії вам постійно траплятимуться поняття «історична подія», «історичне явище», «історичний процес».

Історичні події є поодинокими, мають конкретну дату та відбуваються в певному місці з участю конкретних людей.

Історичним явищем називають значну кількість однотипних подій, що відбуваються у визначеному місці в певний проміжок часу. Наприклад, війна — це явище, а битва — подія.

Історичний процес є низкою пов’язаних між собою подій і явищ, об’єднаних причинно-наслідковими зв’язками. Це означає, що певна подія спричинила або була однією з причин одного або кількох явищ. Наприклад, уже відомий вам процес формування індустріального суспільства став можливим завдяки винайденню певних механізмів. Це дозволило швидко виробляти велику кількість товару. Це призвело до будівництва фабрик, на яких мало працювати робітництво. А це змінило життя та господарство багатьох людей, отже, розпочався процес формування нового суспільства.

Зазвичай історичні процеси тривають дуже довго та охоплюють значні території. Наприклад, історичними процесами є формування сучасної людини, виникнення торгівлі, становлення української державності, поява постіндустріального суспільства.

Для істориків важливо визначати причини та наслідки подій, явищ і процесів. Це дає змогу відповісти на питання «чому так трапилося» а іноді — дати підказку, як варто чинити в майбутньому в разі повторення ситуації.

У ХVII ст. значна частина українських земель входила до складу Корони Польської, яка в унії з Великим князівством Литовським утворювала державу Річ Посполиту.

На українських землях діяли польські закони, а верховним правителем був польський король. Ставлення польської влади до українського народу не було добрим: українці не мали тієї повноти прав, як поляки, і нерідко зазнавали утисків — порушення своїх прав і привілеїв. Українські селяни та козаки були вкрай незадоволені своїм становищем. Крім того, польська влада, що підтримувала католицтво, не давала вільно сповідувати православ’я.

У 1648 р. розгорнулася Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького, у якій усі верстви українського населення повстали проти польської влади.