§ 1. Біологічне та соціальне в людині. Людина і природа

Наш світ населяє величезна кількість живих істот: рослин, тварин і, звісно ж, людей.

Серед усього живого на Землі можна впевнено виділити людину, але чому нам це так легко зробити? Людина є частиною природи, але повноцінно розвинути закладене природою вона може лише серед інших людей.

Людина, як і інші живі істоти, народжується, має потомство, живе й помирає. Вона потребує води, їжі та сну, має інстинкти, що робить її подібною до тварин. Проте люди здатні спілкуватися між собою набагато досконаліше, ніж це роблять тварини. Із покоління в покоління люди передають одне одному знання про життя в навколишньому світі. На відміну від тварин, люди здатні накопичувати досвід та обмінюватися ним. Інструментом цього стала мова. Вона об’єднала людей у спільноти.

Отже, вчені називають людину біосоціальною істотою: частка «біо» вказує на її належність до природи, а «соціальна» — до людських спільнот.

Із давніх часів людина вчилася пристосовуватися до довкілля (природного середовища), тобто тих природних умов, у яких існувала. У різних регіонах світу люди зводили житло, яке рятувало від спеки або захищало від холоду. Так само відбувається й зараз.
Раціон харчування людини і в давнину, і в наш час значною мірою залежить від того, які рослини вирощувати та яких тварин розводити в певній місцевості. Історично це знайшло своє відображення у традиційних стравах різних народів. Найчастіше люди використовували ті продукти, які були доступними.

В історії є чимало прикладів пристосування людини до природи. У степових і пустельних територіях людям не вистачало їжі, щоб прогодувати себе та свою худобу. Тому вони перейшли до кочового способу життя. Люди кілька разів на рік змінювали місце свого проживання, переганяючи отари овець, табуни коней та інших тварин на нові пасовища.

У лісистій місцевості люди споруджували житло з найбільш поширеного матеріалу — дерева. Там, де його не вистачало, як, наприклад, на півночі Європи, зводили будинки з каменю. Українські традиційні хати також будували з доступної сировини — хмизу та глини.

Людина виявилася здатною не лише пристосовуватися до довкілля, але й докорінно його змінювати. Іноді це відбувалося свідомо. Люди змінювали русла річок за допомогою дамб, прокладали шляхи лісами, степами, горами та навіть під товщею води. Наприклад, між Британією та Францією під морською протокою Ла-Манш було збудовано тунель. Тепер можна пересуватися залізницею між розділеними морем країнами.

Часто люди не усвідомлюють можливих наслідків своїх дій для природи. Виникнення великих міст змусило природу підлаштовуватись. Так у містах з’явилися зграї лисиць, борсуків та єнотів, які харчуються залишками їжі людей і ніколи не бачили дикої природи. У Лондоні та деяких інших європейських містах мешкають папуги — нащадки домашніх папуг-утікачів, яких колись завезли з півдня.

Від початку ведення господарської діяльності площа лісів у світі скоротилася наполовину, а освоєні людиною землі зараз становлять 60 % суходолу.

Людство виробляє велику кількість відходів, що забруднюють природне середовище. Вода стає непридатною для використання, а пил і дим перетворюють чисте повітря на смог, який шкодить здоров’ю. Забруднення завдає непоправної шкоди рослинам і тваринам. Людство розробляє способи переробки відходів, але воно поки що не здатне вирішити загальну екологічну проблему.

Ще сотні років тому люди розуміли цінність збереження лісів. Так, наприклад, коли вирубування лісів та розорювання земель у Франції набули значного розмаху, збільшилася і кількість природних лих: нищівних повеней, зсувів ґрунту, обвалів. Пізніше тут почали видавати закони, що вирубувати ліси без потреби, оскільки розуміли, що це негативно вплине й на життя самої людини.

У наш час проблема надмірного вирубування лісів набула загального значення. Території, на які поширюється її негативний вплив, стали набагато більшими, а наслідки — ще більш руйнівними. Так, у Бразилії, де зараз вирубування лісів є одним із найбільш масштабних на планеті, було порушено кругообіг води в природі. Унаслідок цього в окремих регіонах почали пересихати джерела води, і зараз води катастрофічно не вистачає.

Усе, що створила людина (міста, дороги, штучні водойми, сільськогосподарські угіддя тощо), не може повернутися до первісного природного стану, або ж для цього знадобляться століття. Тому зараз першочерговим стає питання захисту та відновлення природи там, де це можливо.