Грамоту Катруся вивчила сама. Вчила по одній літерці абетку, а потім складала літери у слова, котрі вичитувала в книжках. А книжки брала, де тільки могла, у сусідів, у подружок, які вчилися в сільській церковній школі, у того Незнайомця, що приїхав учителювати в Катрусину Богданівку. Першою прочитаною книжкою був «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка. «Ну, от бачиш, — казали батьки, — читати навчилася, то навіщо витрачати час на інші науки? Сідай краще вовну прясти!» Катруся бралася за веретено, а на колінах розкладала книжку. Пряде і читає...
Вирішила Катруся, що варто йти до своєї мрії і нікого не слухати! Вчитися треба! Відібрала Катря два найкращі малюнки й вирішила поїхати до самого Миргорода, до школи, де вчать правильно малювати.
Подивився Директор художнього закладу на Катрусині малюнки і схвально захитав головою, а потім запитав:
— А яка у тебе, дівчино, освіта? Ти закінчила школу?
— Ні… — відповіла Катруся. — Мені нема коли вчитися — треба працювати по господарству. Але читати я вмію!
Насупився Директор і повернув їй малюнки.
— У нашому закладі вчаться лише ті, хто школу закінчив! Їдь додому і більше нас не турбуй!
Дуже засмутилася дівчинка. Забрала малюнки. Похнюпилась та пiшла зі шкільного подвір’я. Художнє училище містилося за великим парканом, на воротах стояв суворий дядько в солом’яному брилі. Зачинив він за Катрусею браму. Hiби двері до мрії зачинив!
«Hі, не може такого бути, щоб не було на світі добрих людей! — подумала Катруся. — Невже не бачить ніхто, як я добре малюю? Невже ніхто не допоможе?!»
Що ж робити? І спало їй на думку таке: а якщо перекинути ці малюнки через паркан училища? А раптом буде там гуляти добрий учитель, помітить їх, підбере, наздожене Катрусю і скаже їй: «Дівчинко, ти дуже талановита! Ти повинна вчитися!» Підстрибнула Катруся і перекинула малюнки через паркан. Але ніхто не звернув на те уваги.
Хіба міг знати той Директор, що минуть роки і малюнки Катерини Білокур будуть виставлятися в картинних галереях усього світу? Не знала того й сама Катруся…
За Ірен Роздобудько