Як ти думаєш, про що йтиметься в казці? Чому?
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не зду́жав і мишей ловити.
От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай лучче в лісі ходить». Покинув його й сам поїхав.
Подія 1
Приходить до кота лисичка та й питає його: «Що ти таке?»
А він каже: «Я — пан Коцький». Лисичка й каже: «Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду». Він і зго́дився. Веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уло́вить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
Подія 2
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: «Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на до́світки». А вона йому: «Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве». Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони доку́пи, стали думати, як би побачити пана Коцького.
Що відбулося? Чому лисичка відмовила зайчику? Чому зайчикові та іншим звірям хотілося побачити пана Коцького? Що буде далі?
Подія 3
Ось звірі кажуть: «Зготуймо обід!» І взялися міркувати, кому по що йти.
Вовк каже:
— Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
— А я піду по буряки і картоплю.
Ведмідь:
— А я меду принесу на закуску.
Заєць:
— А я капусти.
От зварили обід та почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь, кабан і вовк не захотіли йти до пана Коцького і кликати його на обід. Запросив зайчик. А лисичка попередила, щоб усі поховалися, бо пан Коцький може усіх розірвати.
Подія 4
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
— Ховайтесь, — казала лисичка, — бо він як прийде, то розірве нас.
Звірі й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
Що відбулося? Чому ніхто зі звірів не хотів звати пана Коцького на гостину? Чому лисичка порадила всім сховатися? Що буде далі?
Подія 5
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:
— Ня-у!.. Ня-у!.. Ня-у!..
А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»
Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягну́вся на столі. А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться та навті́ки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив серде́шного. Як схопляться вони, як дремену́ть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди...
А потім посходились та й кажуть: «Такий малий, а нас усіх ледь не поїв!»