Як ти думаєш, про що йтиметься в легенді? Чому? Поясни свою думку. У якому значенні — прямому чи переносному — вжито слово кам’яна?
Колись у давнину на нашу землю напали чужинці. Зникли радість, сміх, веселощі, щастя. Списи і стріли, налітаючи на панцир чужинця, падали додолу, не ранивши тіла. Чорна навала несла в села ридання і стогін, дими пожеж закривали сонце.
Напасників у кожній оселі зустрічали косами й топірцями, кожний волів ліпше померти, ніж віддати свою матір, братів і сестер на наругу, ніж плестись на прив’язі за чужим возом у неволю.
Лише один Архип, хоча й був найсильнішим парубком у селі, не захотів захищати оселю і матір. Зачувши стукіт копит, він кинув топірець і мерщій побіг до гір. І ні плач, ні смертельний стогін за спиною, ні спалахи пожеж не зупинили Архипа. Він навіть не відчув сорому і стида, коли з-за скелі побачив, як рідна ненька падала, скошена стрілою.
Безмежний страх гнав його через урвища й потоки, через ведмежі лігвища і чагарі геть від побоїща, від битви. Він біг день, біг ніч, не чуючи землі під ногами, аж поки сили не ви́черпались. А потім упав ниць на землю...
Про що ти дізнався/дізналася? Чому Архип утік із села? Яка проблема порушується в легенді? Що з ним буде далі? Чому?
Довго лежав без тями. Аж нарешті почув голос:
— Гей, леґеню! Хто ти і куди йдеш? Може, допомоги потребуєш? — голосу вто́рила гірська луна. То питала стара, посріблена сивиною ялина. Архип став розповідати про навалу орд, про спалене село і про матір. Ялина вислухала, похитала кроною і задумалась.
Нарешті запитала:
— Скажи, горе-леґеню, яке у твоєї матері обличчя було, коли ти її покидав?
Той мовчав.
— Мовчиш? Тоді, може, ти пам’ятаєш, який колір очей у твоєї матері?
Втікач не відповідав. Він ніколи не заглядав пильно в очі неньці, ніколи не допомагав їй у важкій праці.
— Твоє серце порожнє. Ти не любив свого краю, своєї оселі. Ти не шанував навіть неньки. Ти віддав її на поталу ворогам, рятуючись у горах. Розступіться, скелі, і поглиньте того, що не мав Вітчизни. Хай лише кам’яна голова стирчить край плаю, нагадуючи іншим про того, котрий не знав материнських очей.
З гуркотом розступилися скелі, і полум’я вдарило в небо...
- Що буде далі? Придумай кінцівку.
- Що ти відчуваєш? Чому?
- Склади запитання до тексту. Дай на них відповіді.