Був собі в Києві Трамвай. Не звичайний дзвінкий Трамвай, що возить людей, а той, що ремонтує трамвайні колії, перевозить важкі рейки і просмолені шпали.
Трамвай безперервно подорожував. А як він дзенькав, клацав, бамкав на стиках! Люди злякано тулилися до будинків. Домашні господарки миттю зачиняли вікна. Собаки ховалися у підворіття, а кицьки видряпувалися з переляку аж на вершечки дерев. Усі були страшенно незадоволені. Окрім самого Трамвая.
— Ану вас, — гуркотів Трамвай. — Мені все одно. Їздиш, куди відправлять, щось допомагаєш ремонтувати. А потім усі про мене забувають. Навіть водій іде собі геть додому. А ти стій у депо, наморений од цілоденної біганини. А ледь фари заплющиш — знову ганяй туди-сюди.
Одного разу Трамвай забувся в недовгім сні, як раптом прокинувся — щось його лоскотало. Це був… Це був Щиглик! Він ладнав із гілля під стелею кабіни… гніздечко! Трамвай першої миті аж розгубився з подиву.
— Ти що це надумав? У транспорті гніздо лаштуєш? Звідки ти взявся?
— А я до вас із Ботанічного саду прилетів! Чув, вам одному не дуже… Якщо не заперечуєте, давайте дружити!
— Еге ж, коли так…— сказав Трамвай. — Але знай: мені подобається їздити з гуком, стукотіти колесами по рейках. Ось таку музику я найбільше люблю, а не пташину!
— Ой-ой! Ти ж розвалиш мені гніздо! — занепокоївся Щиглик. — А я чекаю Щиглиху з яєчком!
«Ну от! — подумав Трамвай. — Що я вам усім — гуртожиток?» Але він не сказав цього вголос — його новий знайомий враз так дзвінко заспівав… Він кликав Щиглиху. І вона не забарилася. Прилетіла саме тоді, коли Трамвай вирушив за своїм маршрутом.
Дивно — того ранку Трамвай не бамкав колесами по рейках, не вищав на поворотах. Собаки не тікали в підворіття, кицьки не дряпалися з переляку на дерева, а вікна в місті були відчинені навстіж! Бо всі слухали… Адже Щиглик і Щиглиха, тільки-но Трамвай рушив, усілися на довгу блискучу трубку під стелею Трамвая, як на жердинку, й заспівали!
І з того самого ранку вже ніхто не впізнавав нашого Трамвая. Він ніжно проходив стики, ніколи не вищав на поворотах. Адже тепер у нього були справжні друзі: вони його ніколи не полишали.
Коли ж у гніздечку з’явилися щиглята, яких чудесних пісень стала виспівувати дружна пташина сім’я! А Трамвай легесенько вистукував їм у такт на стиках. І всі в місті ще здалеку помічали той Трамвай, усміхалися йому і називали пташиним.
Юрій Ярмиш