МАТИЛЬДА

(Уривок, скорочено)

І кумедні ж мами й татусі. Їхнє дитя часом нагадує найогúдніший пухир, а для них воно — чудове-пречудове. А з деякими батьками буває ще гірше. Вони засліплені обóжнюванням дитини і переконані, що їхня дитина геніáльна. Утім, немає в цьому нічого поганого. Так улаштований наш світ.

Часом трапляються батьки, які мають цілком протилежну позицію. Вони не виявляють і найменшого інтересу до власних дітей. Саме такими батьками були містер і місіс Вóрмвуди. У них був син Майкл та дочка Матильда.

Погано, коли батьки ставляться до дітей, немов до мозолів, але набагато гірше, коли це дитина чутлива й розумна. Такою і була Матильда. Коли їй виповнилося три роки, вона сама навчилася читати, розглядаючи газети й журнали, розкидані по хаті. У чотири роки вона вже читала легко й швидко, то ж їй, звичайно, захотілося книжок. Єдина книжка в усьому цьому великорозумному домі називалася «Куховáрство». Це була мамина книга. Коли дівчинка перечитала її від палітýрки до палітурки і вивчила напам’ять усі рецепти, то вирішила, що хоче чогось цікавішого.
— Тату, — запитала вона, — а чи не міг би ти мені купити книжку?
— Книжку? — перепитав він. — Навіщо тобі якась книжка?
— Щоб читати, татку.
— А чим поганий тєлік? Ми маємо прекрасний тєлік з двадцятúдюймóвим екраном, а тобі заманулося книжки! Щось ти псуєшся, дівчино!

Майже щодня Матильда залишалася вдома сама. Її брат ішов до школи. Батько їхав на роботу, а мати вирушала грати в лото. Того дня, коли батько відмовився купити книжку, Матильда сама пішла у громáдську бібліотеку, що була в їхньому селі. Вона познайомилася з бібліотекаркою пані Фелпс.

Відтóді щодня, коли мати вирушала грати в лото, Матильда чимчикувала в бібліотеку. Вона тихенько сиділа в затишному куточку, поглинаючи книжку за книжкою. Коли перечитала всі дитячі книжки, то почала шукати інші.

Пані Фелпс встала з-за стола й підійшла до дівчинки.
— Допомогти, Матильдо? — поцікавилася вона.
— Я оце думаю, що б ще такого почитати? — відповіла Матильда. — Я вже перечитала всі дитячі книжки.

Пані Фелпс подивилася на Матильду з висоти свого зросту, а Матильда глянула на неї знизу.
— Деякі, на мою думку, були геть слабенькі, — сказала Матильда, — а деякі симпатичні. Найбільше мені сподобався «Загадковий сад». Там стільки таємниць. Таємниця кімнати за зачиненими дверима й таємниця саду за високим мýром.

Пані Фелпс була приголомшена.
— А скільки ж тобі років, Матильдо? — спитала вона.
— Чотири роки й три місяці, — відповіла Матильда.
— Чи знаєш ти, що бібліотечні книги можна брати додому?
— Я не знала, — здивувалася Матильда. — І мені так можна?
— Авжеж, — підтвердила пані Фелпс. — Як вибереш собі книжку, то принеси мені, щоб я записала, — і вона твоя на два тижні. Якщо забажаєш, можеш узяти не одну книжку, а більше.

Відтоді Матильда відвідувала бібліотеку лише раз на тиждень, щоб узяти нові книжки й повернути старі. Її маленька кімнатка перетворилася тепер на читальню, де вона сиділа вечорами й читала, часто тримаючи біля себе чашку гарячого шоколаду. Книжки переносили її в нові світи, знайомлячи з дивовижними людьми. Вона мандрувала світом, не покидаючи своєї маленької кімнатки у звичайнісінькому англійському селі.

За Роальдом Далом

Назад