Друзі пообідали, аж раптом за деревами щось загуло, закрутилося, заблимало...
Щось велике, як багатоповерхівка, і кругле, як млинець. Ця Блискуча Крутячка теж може бути електричним вітряком! Вона ж обертається — і вітряки теж. Вона гуде — і вітряки так само. Вона до хмар — але ж і вітряки немаленькі.
Сашко з Юлею дивилися в бік Блискучої Крутячки, коли під’їхав двоповерховий автобус, повний людських дітей.
— Що усі ці діти збираються тут робити? — запитав Сашко в автобуса.
— Так це ж оглядове ко́лесо! Я би й сам покатався.
Юля з Сашком геть спохмурні́ли.
— Ми ніколи-ніколи не знайдемо електричного вітряка! — зітхнув Сашко. — Він — не Висока Зелена Істота з Волохатими Лапами. І не Довгий Угору з Хапучою Лапою. І не Блискуча Крутячка.
— То вам потрібен вітряк? — озвався автобус. — Я он щойно дітей із музею привіз, там тих вітряків аж три штуки. І автобус розповів, як туди дістатися.
Музей був під відкритим небом.
— Ми нарешті знайшли справжніх електричних вітряків!
На пагорбі у м’якій траві сиділи три дідугани. Кожен мав великі руки, що крутилися на вітрі. І це було дуже красиво.
— Доброго дня, любі електричні вітряки, — гукнув Сашко.
— Га? — проскрипіли діди, бо недочули. —Так, ми — вітряки.
— Ми вас дуже довго шукали, але таки знайшли! — зраділа велосипединка.
— Та що нас шукати, ми вже старі, далеко не поди́баємо. Тут собі стоїмо на горбочку й махаємо помаленьку.
— Чи це правда, що вас бояться дракони?
— Та ні, — озвався один із дідусів. — То наші праправнуки, електричні вітряки, дають їм жару. А ми лише привидів поло́хаємо. Хоча сили вже не ті. Ой, не ті.
Кульмінація — ПРАПРАВНУКИ? — перезирну́лися друзі.
— Еге ж, є в нас праправнуки. Дивіться, — і витягнув поштову листівку, на якій була зворотна адреса.
Розв’язка Друзі попрощалися зі старовинними млина́ми (а це були саме вони!) та вирушили, уже знаючи правильний шлях. Незабаром докотилися до неозо́рого поля та аж завме́рли від захвату. До обрію стояли стрункі електричні вітряки.
— Тепер я розумію: жоден дракон не пролетить просто так крізь це поле! — зачаровано мовила велосипединка.
КІНЦІВКА
Сашко та Юля потоваришували з багатьма вітряками. Але найбільше їм сподобався малий вітрячок Платон. Він пригостив Сашка смачною електрикою, яку вже навчився робити сам. Коли під вечір вони вирушили додому, вітряки з усього поля ще довго-довго махали їм услід.
За Олесею Мамчич