Про що йтиметься в тексті? Чому ти так думаєш?
А придумав усе мій тато. Тоді, коли почув, що вчителька співів веде в нас театральний гурток. Придумав, щоб я запропонував зробити виставу про права дитини…
— Та ні, ні ж! — закричала Ліза. — Ми будемо робити виставу про давні часи, а я буду принцеса!
— А Владик драконом-чудовиськом! — захихоті́ла Тетянка.
— А я лицарем! — вигукнув Денис. — Врятую принцесу і з нею одружусь!
Тут засміялися вже всі.
— Ні, — поважно підвів підсумок опе́цькуватий четвертокласник Владик, якого Тетянка пропонувала на роль дракона. — Нема нам чого ставити якісь дурнуваті казочки. Давай права дитини. Важлива тема.
— Так нечесно, — заперечила Оля. — Не ти тут усе вирішуєш.
— А я найстарший, — сказав Владик і подивився на Олю згори дони́зу.
— Ага, та й найтовщий! — відказала йому Оля.
— Досить! — рішуче стукнула по столу долонею Наталя Василівна. — Будемо голосувати.
— Голосувати?! — обурився Владик. — Тоді я голосую за трьох. Або й за чотирьох.
— Тут не кілограми, а люди голосують! — відрі́зала Оля.
— Дівчата взагалі голосувати не повинні! — закричав на те Владик.
Хлопчики в класі засміялися, дівчатка сиділи мовчки.
— А може, товсті не голосуватимуть? — запропонувала Тетянка.
— І не наші. Приїжджі, — подав голос першокласник Діма.
— А ти тихо сиди, — гримнула на нього Вла́дикова однокласниця Тетянка. — Малий ще. Виростеш, розуму наберешся — тоді скажеш. І голосувати, може, будеш.
Першокласники, яких на гуртку було троє, аж затрусилися від злості.
— А тут завжди так усе вирішується? — запитав Данилко, який із батьками приїхав до нашого міста лише кілька місяців тому і пішов до третього класу.
— Не твоя справа! — закричав на нього Максим. — Тобі тут голосу точно ніхто не дасть.
— Бо я тільки недавно сюди приїхав? — запитав Данилко.
Запала тиша. І тут розчинилися двері і до класу забіг охоронець Юрій Іванович, дядько Юра.
— Сором! — спересе́рдя сказав він. — Я все тут чув! Соромно! Та що ви таке кажете? Товсті, худі, малі, великі, бідні, багаті, хлопчики, дівчатка, місцеві, не місцеві — про всіх ми турбуємося однаково. А ви… Сором!
— Ну… Юрію Івановичу… Це ж тільки така репетиція… — зні́тився Владик.
— Це ми будемо робити виставу про права дитини… — додала Оля.
— Права дитини? — дядько Юра подивився на Наталю Василівну. Вчителька мовчала.
За Ґжеґожем Касдепке