Як ви думаєте, яким був Тоніно? Чому його ніхто не бачив?
ЗАЧИНОдного разу хлопчик Тоніно пішов до школи засмучений, бо не вивчив уроки. Він боявся, що вчитель його викличе.
ГОЛОВНА ЧАСТИНАЗав’язка — Ах, — казав він собі, — якби я міг стати неви́димим!
Учитель робив перекли́чку. Дійшла черга до Тоніно, учитель назвав його прізвище, та хоч Тоніно одізвався, ніхто його не почув, а вчитель сказав:
— Шкода, що Тоніно не прийшов, я хотів перевірити його домашнє завдання.
Тоніно зрозумів, що став невидимим. Нарешті здійснилася його мрія!
Про що ти дізнався / дізналася? Яким був Тоніно? Яка проблема порушується в казці? Як ти гадаєш, що буде далі?
Розвиток дії На радощах він так підстрибнув, що втрапив у кошик для сміття. Виліз звідти і ну по класу шве́ндяти: тут за чуба кого смикне, там чорнило розіллє́.
Зчинився галас, усі в класі пересварилися. Кожен звинувачував свого сусіда. І ніхто й гадки не мав, що все це накоїв невидимий Тоніно.
Наба́вившись доне́схочу, Тоніно вийшов зі школи й сів у тролейбус. Квитка він, звісно, не взяв, зна́ючи, що кондуктор його не бачить. Сів на вільне місце й сидить. На наступній зупинці в тролейбус зайшла жінка з господа́рською сумкою і спробувала сісти на те місце, що здавалося їй вільним. Але сіла Тоніно на коліна й мало його не задушила.
— Що за химе́ра! — вигукнула вона. — На це місце не можна сісти! Гляньте, кладу сумку, а вона висить у повітрі.
А насправді сумка лежала на колінах у Тоніно. Зчинився гамір. Тоніно вискочив із тролейбуса, пішов у кондитерську й почав напихатися різними пундиками, тістечками та шоколадками.
Продавчиня помітила, що тістечка зникають із прилавка, й напустилася на статечного чоловіка, який купував карамельки для старої тітки: мовляв, це він краде тістечка.
Чоловік обурився:
— Я — злодій? Ви не знаєте, з ким говорите.
— А я й не хочу знати, — відповіла продавчиня.
І завелися вони так, що й не розборо́ниш. Прибігла поліція. Невидимий Тоніно прошмигнув між ногами поліціянта і подався до школи, щоб зустріти своїх товаришів. Уроки закінчилися, і хлопці вибігли або, точніше, лавою викотилися на вулицю. Однак вони його не побачили. Дарма Тоніно силкувався їх догнати.
Так і не пощастило йому ані посмикати Роберто за чуба, ані почастувати Гуїскардо ласощами. Вони його не бачили, не чули, дивилися крізь нього, наче він був зі скла.
Утомлений і сумний вернувся Тоніно додому. Мама чекала його на балконі.
— Я тут, мамо! — вигукнув Тоніно.
Та мама його не побачила й не почула і стурбовано дивилася на вулицю.
— Тату, я тут! — вигукнув Тоніно, зайшовши в кімнату, і сів на своє місце, біля столу. Але тато занепокоєно мимрив:
— Дивно, чому Тоніно й досі немає? Чи не скоїлася з ним якась біда?
— Я тут, я тут! Мамо, тату! — гукав Тоніно. Та ніхто його не чув.
Які пригоди трапилися з Тоніно? Чому? Розкажи про них від імені Тоніно та інших персонажів. Чому розповіді різняться? Як ти гадаєш, що буде далі?
Кульмінація Тоніно зарю́мсав. Але навіщо рюмсати, коли ніхто не бачить твоїх сліз?
— Не хочу я більше бути невидимим, — сказав розпа́чливо Тоніно. — Хочу, щоб мене бачив тато, щоб гри́мала на мене мама, щоб мене викликав до дошки вчитель! Хочу гратися з друзями. Ой, як погано бути невидимим і самотнім!
Пішов бідола́шний Тоніно у двір, а там на лаві сидить дідусь, гріється проти сонця.
— Чого це ти плачеш? — питає його дідусь.
— Хіба ви мене бачите? — здивувався Тоніно.
— Авжеж, бачу. Щодня бачу, як ідеш до школи і вертаєшся додому.
— А я вас не бачив.
— Я це знаю. Ніхто мене не помічає. Та хіба хлоп’ята звертають увагу на самотнього старого пенсіонера? Я для вас однаково що невидима людина.
Розв’язка — Тоніно! — гукнула з балкона мама.
— Мамо, ти мене бачиш?
— Авжеж, бачу. Ходи-но сюди, тато з тобою поговорить.
— Зараз іду, мамо, — радісно вигукнув Тоніно.
— А ти не боїшся прочухана? — спитав дідусь.
Тоніно обняв дідуся за шию й поцілував.
— Ви мене врятували, — сказав він дідусеві.
— Бувай здоров, — відповів дідусь.
За Джанні Родарі