Тато сидів за комп’ю́тером. Мама пішла в суперма́ркет. А Христинці самій так ну́дно, хоч плач.
— Тату, — просить Христинка, — пограйся зі мною.
— Ніколи мені, — бу́ркає, не підводячи від комп’ютера голови, тато. — Бачиш, я за́йнятий.
— Ну хоч трішки, хоч крапели́ночку, — не відстає Христинка. — Ти ж обіцяв почитати мені про Котигорошка.
— Потім. Зачекай ще трохи.
— Я вже он скільки чекаю.
— А ти байдики не бий. Прибери свої іграшки. Вазо́н полий, он земля в ньому геть пересохла. Та й причесатись тобі не завадило б. Ходиш розтріпу́лею, як Пеппі Довгапанчоха.
Христинка ображено надула губи. Сіла на диван і демонстрати́вно відвернулася до стіни.
— О, яка пані Обража́льська! — дещо винувато сказав тато. — Вибач, я не хотів тебе образити.
Він дістав із шухля́ди столу товстий олівець з написом «Сувенір», простяг Христинці й, весело підморгнувши, сказав:
— Ось тобі чарівна паличка. Дарую назовсім. Можеш гратися нею скільки тобі замане́ться.
— А вона й справді чарівна? — недові́рливо спитала Христинка.
— Авжеж. Досить тричі доторкнутися нею до будь-кого з нас — і всі твої бажання здійсняться.
Христинка обережно взяла паличку, підійшла до тата і сказала:
— Паличко, паличко, хай тато почитає мені!
За Анатолієм Григоруком