У неділю Юрко прокинувся дуже рано й весело сказав матері:
— Мамо, сьогодні ми йдемо до лісу.
— Надворі дощ, — каже мати. — Ллє як з відра. Не підете до лісу.
Юрко виглянув у вікно: на подвір’ї калюжі, небо облягли сірі хмари. Юрко сів біля столу й заплакав…
У понеділок Юрко також прокинувся рано. Відчинив вікно. Сонячний промінь осяяв кімнату. Юрко знову заплакав.
— Чого ж ти сьогодні плачеш? — дивується мати.
— Сьогодні до школи треба йти, з лопатою. Ділянку будемо копати.
Мати сіла біля сина й тяжко зітхнула:
— Добре, що сонечко сяє… Якби й сьогодні дощ, звідки б я знала, що ти в нас ледар?
Василь Сухомлинський
- Чому мама вирішила, що Юрко — ледар?
- Як ти розумієш прислів’я?
Білі руки люблять чужу працю.