Порівнюємо оповідання і казку.

УРЯТУВАВ СОНЕЧКО

  Це було влітку. Цілий день пекло сонечко, а потім насунули чорні хмари. Пішов дощ. Під високою гілля́стою шовко́вицею сидів хлопчик Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя. Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок почав заповнювати невеличку заглибину. Утворилось озерце. На середині цього озерця був маленький острівець. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець. Раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко. Воно бігало від одного краю острівця до іншого. «Чому ж воно не летить?», — подумав Василько. Йому стало шко́да сонечка.

  Василько побіг під дощ. І відразу ж змок до нитки. Та він устиг врятувати сонечко.

За Василем Сухомлинським

СОНЕЧКО

Лісом бігла дівчинка й співала:
— Сонечко, сонечко!
Ви́зирни в віконечко!
Сонечко почуло, що його кличуть, і визирнуло. А дівчинка зовсім і не йому співала, а тому сонечку, що на небі. Та однаково вже був ранок і треба було прокидатись. От сонечко й вилізло зі своєї квартири, з-під гілки осики. Подивилось на сонечко, яке сяяло в небі. А потім глянуло на рідну осику і затремті́ло.
Зелена попелиця безсоро́мно їла листя доброї осики.
Сонечко розсе́рдилось і враз накинулося на попелицю.
— Ох, їх багато! — бі́дкалася осика. — Хіба ти поду́жаєш їх усіх?
— Я лечу покликати своїх родичів! — гукнуло сонечко. — Не бійся, ми врятуємо тебе!

За Оксаною Іваненко

Сонце, сонечко, сонячний.