Я — Андрій Кривогуз, молодший школяр. І весь час до мене липнуть якісь пригоди, наче мухи до меду. Ось і вчора на групі подовженого дня ще одна трапилася.
Учителька Оксана Миколаївна призначила мене, Жеку й Тимка чергувати.
— Поки ми будемо на прогулянці, — каже,— провітріть кімнату, полийте квіти, витріть дошку.
Капловухий, білявий першокласник (з нами в групі подовженого дня й першокласники) Сашко Мізін дістав із портфеля велику шоколадку, відламав від неї шматочок, решту залишив на парті й побіг доганяти всіх.
Я ретельно тер дошку, Жека поливала квіти, Тимко складав іграшки. Але всі ми, наче загіпнотизовані, час від часу поглядали на шоколадку.
Першим не витримав Тимко:
— А для чого це такому малому Мізіну така велика шоколадка?
— Та в нього вдома цих шоколадок, мабуть, сто чи тисяча, — припустив я.
— Він і свого цуцика Сандвіча одними шоколадками годує! — вигукнув Тимко.
— Тому його Сандвіч такий миршавий, — погодилася Жека. — Не Сандвіч, а сухарик якийсь.
— Та й маленьким дітям шкідливо їсти багато шоколаду! Від нього карієс буває! — додав Тимко.
Він узяв шоколадку, розділив її на три частини. Їли ми похапцем. Я навіть не відчув смаку.
Згодом у коридорі почувся гомін — діти поверталися з прогулянки. Першим забіг до класу Мізін. Зупинившись біля парти, він здивовано закліпав віями, а потім завив, наче поліцейська сирена:
— У-у-у! Мене пограбували! У-у-у! Моя шоколадка! У-у-у!
— Чергові! Де поділася Сашкова шоколадка? — запитала Оксана Миколаївна.
Ми сиділи, похиливши голови. Я вже навіть хотів був зізнатися в усьому. Але Тимко випередив мене:
— Оксано Миколаївно! Коли ми чергували, до класу забіг якийсь хлопчик, схопив шоколадку й утік. Тільки він не з нашої школи. Мабуть, якийсь бомжик.
Учителька трохи помовчала, а потім сказала:
— Справа серйозна. Шукатимемо бомжика. Прошу свідків узяти аркуші паперу й описати зовнішність злодія. Складемо його фоторобот.
Зібравши й прочитавши наші описи, Оксана Миколаївна звернулася до всієї групи:
— Справа виявилася серйознішою, аніж я думала спочатку. До нас завітав не просто бомжик, а бомжик-перевертень. Ось послухайте. Андрій Кривогуз написав: «До класу ввійшов хлопчик з брудними вухами й ногами, у кросівках і синіх штанях із червоною латкою. У бомжика було біляве волосся і зелена дівчача блузка».
А ось як описав його Тимко Мірошник: «До класу увірвався хлопчик років восьми-десяти. Волосся в нього було чорне, кучеряве, сорочка червона, у руках тримав батіг. Хлопчик схопив шоколадку й побіг геть». А тепер читаємо опис Жені Рурської: «До класу ввійшов високий шатен із блакитними очима. Він був одягнений у білу сорочку і чорні латані штани. Мені він дуже нагадував Гекльберрі Фінна».
Жека в нас відмінниця і читає багато книжок. У класі запанувала тиша. Раптом Жека підвелась...
За С. Ферчук