Людина — частина природи і суспільства. Частина 1

Мабуть, ви дивилися мультфільм, знятий за книгою англійського письменника Редьярда Кіплінга, про пригоди сміливого індійського хлопчика Мауглі. Із самого дитинства його виховували вовки у своїй зграї.
Це дуже цікава й повчальна казка. У її основу покладено справжню подію.
Здавна відомі випадки, коли діти потрапляли до лісу, у джунглі, і їх виховували дикі тварини. Інколи, через роки, таких дітей знаходили. І що ж виявлялося? На жаль, діти, які жили серед диких звірів, теж ставали дикими. І нічого людського в них майже не залишалося: вони не вміли розмовляти, мислити, працювати.
Чому? Тому, що людина не може стати справжньою людиною, якщо не живе серед подібних до себе. Щоб народжений людиною став нею, йому необхідне суспільство.
Без спілкування з людьми (спочатку найближчими: мамою, татом, бабусею, дідусем, сестричками, братиками; потім — із друзями, дорослими), без належного виховання й навчання людське дитинча виростає маленьким звірятком.
На земній кулі є дві життєві основи — природа і суспільство.
Рослини, тварини, гори, повітря, вода — це природа. І сама людина — її частинка. А всі люди разом — це і є суспільство. За допомогою суспільства, у праці людина розвинула свій мозок, своє мовлення. Вона навчилася співчувати, плакати, радіти, мріяти, набула здатності до творчості. Водночас у людини лишилося багато від природи: потреба в їжі, повітрі, теплв, продовженні роду.
Суспільство досягає найвищого розвитку, коли складається шим, розвивають свою країну і себе особисто.