Етична поведінка. Гуманність, чуйність, толерантне ставлення до інтересів та потреб інших осіб. Допомога іншим особам

Основи науки етики заклав давньогрецький філософ Аристотель. Він писав, що етика — це наука про правильну поведінку. Аристотель намагався дати відповіді на запитання: «Яка саме поведінка є правильною? Що ми маємо робити?».

Етичною поведінкою вважаються такі вчинки і дії людей, які відповідають нормам моралі, свідомості, порядку. Є так зване «золоте правило етики»: не роби іншим того, чого не бажаєш собі.

Аристотель уважав, що етична людина має певний набір чеснот, а її поведінка спрямована на творення добра. Він розглядав етику як регулятор поведінки людей.

Спілкуючись з іншою людиною, ми можемо звернутися до неї з питанням, проханням, наказом чи спробуємо щось пояснити. У будь-якому разі ми хочемо отримати від неї бажаний результат: відповідь, виконання доручення, розуміння того, що ми пояснили. Це означає, що спілкування має якусь мету. Цілі спілкування пов’язані з нашими потребами. Але ми ніколи не досягнемо своїх цілей, якщо не дотримуватимемося правил етичної поведінки.

Суспільство, у якому ми живемо, напрацювало зразки поведінки для різних ситуацій. Людина з дитинства навчається освоювати ці зразки, тобто поводитися етично. Наприклад, ми всі вітаємося, входячи до класу. Це освоєний нами зразок етичної поведінки, що демонструє повагу до людей, які нас оточують.

Суспільство виробило спеціальні зразки поведінки, які всіма приймаються та схвалюються. Це означає, що в кожній окремій ситуації треба поводитися певним чином. Тоді оточення розумітиме твою поведінку. Людина, яка не дотримується етичних норм, викликає в тих, хто навколо, несхвальне ставлення до себе.

Латинське слово humanus означає «людяний», а слово homo — «людина». Гуманність — це людяність, добросердечність, чуйність, почуття любові до людей, поваги до їхньої гідності. Гуманізм передбачає здатність співчувати та допомагати навколишнім, ураховувати їхні потреби. Гуманні люди виявляють повагу та людяне ставлення до тих, хто навколо.

Терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв називають толерантністю. Слово «толерантність» походить від латинського tolerantia, що означає «стійкість», «витривалість», «терпимість». Толерантність передбачає розуміння того, що людина має право бути не такою, як інші, відрізнятися своїми особливими рисами й потребами.

Протилежністю толерантності є нетерпимість. Це ситуація, коли людина не приймає нічого, що відрізняється від її поглядів, уподобань, цілей. Вона не сприймає різноманітності, хоче, щоб усі підлаштовувалися під її смаки, потреби, уявлення.

Зрозуміло, що нескладно з повагою ставитися до людей із поглядами, схожими на ваші. А ось терпимо сприймати людей, які думають інакше, ніж ви, досить важко. Кожен / кожна з нас має формувати в собі толерантність. Людина повинна намагатися доброзичливо або принаймні стримано ставитися до релігійних, етнічних і культурних відмінностей. Поважаючи інших, будь-хто має право висловлюватися й відстоювати власну позицію.

Треба розуміти, що прояв толерантності не означає терпиме ставлення до злочинів, правопорушень, соціальної несправедливості або відмову від своїх поглядів. Толерантна людина вільна дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Так склалося, що люди розрізняються за мовою, поведінкою, цінностями, зовнішнім виглядом. Але всі вони мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї особи не можуть бути нав’язані іншим.