§ 16. Календарний та історичний час

Ми часто чуємо словосполучення «урочиста дата», «дата народження» тощо. Що означає слово «дата»? Це точний календарний час будь-якої події: день, місяць і рік.

Час не можна побачити, але можна відчути. Тому постає питання: як саме люди відкрили існування часу та розпочали його вимірювати. Імовірно, це відбулося в результаті спостережень за навколишнім світом, який розвивається за певними періодами. У природі день поступається ночі, а після неї розпочинається новий день. Змінюються фази Місяця, положення Сонця на небі, пори року тощо. Саме спостереження за явищами дозволили людям створити календар, що поділив час на дні, місяці та роки.

Календар дозволив упорядкувати окремі факти, визначити, яка подія відбулася раніше, а яка — пізніше. Тобто стало можливим визначити її історичний час. Це вивчає наука хронологія — запис історичних подій у тій послідовності, у якій вони відбулися. Перелік подій подають у вигляді хронологічної таблиці.

Тривалий час людство не мало єдиного календаря. Перші відомі календарі були створені близько 7 тис. років тому на Близькому Сході на основі спостережень за змінами фаз Місяця. Такий календар називають місячним.

Перший сонячний календар винайшли в Давньому Єгипті. У ньому було 365 днів, які розподілялися на 12 місяців, а день і ніч складалися з 12 частин.

Понад 2 тис. років тому календар єгиптян запозичили римляни, але внесли до нього деякі зміни. Цей календар було запроваджено за часів правителя Давнього Риму Юлія Цезаря, тому його назвали юліанським. Однак він не зовсім точно відображав реальний час на Землі. Виникла потреба створити новий календар.

Календар, яким ми користуємося сьогодні, має назву григоріанський. Він був запроваджений 400 років тому Папою Римським Григорієм XIII. Однак окремі православні церкви продовжують користуватися юліанським календарем. До цього часу між двома календарями накопичилася розбіжність у 13 днів.

Проте яким би точним не був календар, для історії важливо те, від якої події ведеться відлік часу. Саме рух від однієї події до іншої є історичним процесом, який вимірюють історичним часом. Тобто історичний час рухається лінійно: від події до події. Так, ми можемо знати точний опис окремих подій, але не знати, коли вони відбулися. Відповідно вони втрачають своє значення для розуміння історії.

У різні часи різні народи обирали для початку відліку певні важливі для них події. Наприклад, у Давній Греції відлік років вели від перших Олімпійських ігор, а в Давньому Римі — від заснування міста Рим. Для єврейського народу такою датою стало створення світу Богом, для прибічників християнства — народження Ісуса Христа, а для мусульман — це день переселення пророка Мухаммада з міста Мекка до міста Медина 16 липня 622 р.

В Україні використовують літочислення, яке веде свій відлік від народження Ісуса Христа. Для того щоб краще зрозуміти його, зверніть увагу на лінію часу.

У літочисленні, яким ми користуємося, роки об’єднують у десятиліття (10 років), а їх, у свою чергу, — у століття (100 років), або віки. Десятиліття є короткою миттєвістю в історії людства, але містять багато подій для окремої людини. Пригадайте, скільки подій відбулося в перші десять років вашого життя.

Історична тривалість століття відповідає трьом поколінням — дідусів і бабусь, батьків та онуків й онук. Історики вимірюють час століттями і скорочено позначають їх «ст.». Десять століть становлять тисячоліття, яке скорочено позначають «тис.».

Як рахують роки в межах століть? Зверніть увагу на таблицю. Перше століття починається 1-м роком, а закінчується 100-м роком. Друге століття починається 101-м роком, а закінчується 200-м роком і так далі.

Якщо дата є чотиризначним числом і після двох цифр стоять два нулі, то століттю відповідають перші дві цифри. Якщо замість нулів буде будь-яка інша цифра, то це дата наступного століття. Наприклад, 1200 р. — XII ст.; 1201 р., 1245 р. — XIII ст.

У християнській системі літочислення час після народження Ісуса Христа називають «нашою ерою» (скорочено н. е., або після Р. Х.). Про те, що відбувалося до цієї події, кажуть «до нашої ери» (скорочено до н. е., або до Р. Х.). Роки нашої ери, як правило, указують без додавання слів «нашої ери». Слово «ера» в перекладі з латинської мови означає «вихідне число».

У хронології історики називають ерою систему літочислення, що ведеться від певної початкової події. Якщо подія відбулася до нашої ери, а потрібно визначити, скільки років тому це було, то до кількості років до нашої ери додають кількість років нашої ери. Наприклад, якщо скіфи в 512 р. до н. е. перемогли перського царя Дарія I під час його походу в Північне Причорномор’я, то для того, щоб обчислити, скільки років тому це відбулося, необхідно до 2022 р. (поточний рік) додати 512. Отже, ця подія відбулася 2534 роки тому.

Якщо поглянути на життя людини, можна помітити, що воно поділяється на періоди (дитинство, підлітковий вік, юність, молодість, зрілість, похилий вік). У природі процеси також мають періодичність.

Тому для зручності дослідження особливостей і закономірностей історичних процесів було запроваджено наукову періодизацію історії.

Так, американський історик ХІХ ст. Льюїс Генрі Морган виділив три етапи в історії людства: дикунство, варварство, цивілізація. В основу цієї періодизації він поклав ідею прогресу та єдності історичного шляху людства. На його думку, прогрес зумовлювали технологічні стрибки: наприклад, винайдення гончарства спричинило перехід від дикунства до варварства.

Сучасний американський вчений Елвін Тоффлер у цивілізаційному розвитку людства виділив три стадії: аграрну (переважала на всій земній кулі приблизно з VIII тис. до н. е. до 1650—1750 рр. н. е.), індустріальну (від промислових революцій кінця XVIII приблизно до середини ХХ ст.), постіндустріальну (інформаційну).

Археологи використовують періодизацію історії людського суспільства, яку запропонував британський дослідник ХІХ — початку ХХ ст. Джон Леббок. У її основу було покладено зміни основних матеріалів, із яких виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, зброю тощо. За цією періодизацією історію людства поділяють на кам’яний вік та добу металів. Перехід до використання металів відбувся близько 10 тис. років тому. Першим металом, який почало масово використовувати людство, була мідь.

Також використовують періодизацію, виділяючи етапи у становленні людини сучасного типу. Отже, людина розумна стала домінуючим видом на Землі близько 100 тис. років тому.

У ХІХ ст. склалася періодизація, яка поділяє історію людства на Стародавню, Середньовічну, Нову, до якої згодом додали Новітню історію. А перехід від Середньовіччя (Середніх віків) до Нового (Модерного) часу назвали Ранньомодерним часом (добою). Ця періодизація набула найбільшого поширення (див. схему).

Єдиної для всіх народів періодизації не існує, оскільки швидкість розвитку людства в різних регіонах в один і той самий час була різною.

Також слід пам’ятати, що будь-яка періодизація є умовною. Вона лише допомагає усвідомити історичний процес.

Історія України як складова всесвітньої історії має свою періодизацію. Першим періодизацію історії України запропонував М. Грушевський. Він виділив чотири періоди:

1. Стародавня історія та Русь-Україна; Галицько-Волинська держава;
2. польсько-литовська доба;
3. часи Хмельниччини та Гетьманщини;
4. історія ХІХ ст.

Цю періодизацію доповнило наступне покоління істориків, які виділили періоди у ХХ ст.

Історик ХХ ст. І. Лисяк-Рудницький спробував поєднати українське минуле з європейським історичним процесом.

У сучасній історіографії проблема періодизації української історії залишається предметом обговорення. Зараз історію України найчастіше поділяють на періоди, які найбільше відповідають загальносвітовим процесам і знанням про розвиток людства:

1. Стародавня історія: від появи людини на українських землях до утворення держави Русі (приблизно 1 млн років тому — 882 р.);
2. Середньовічна історія (882—1569 рр.);
3. Нова історія (1569—1914 рр.);
4. Новітня історія (1914 р. — сьогодення).