§ 15. Історичне мислення. Причинно-наслідкові зв’язки

У теперішній час, коли інформаційний простір постійно розширюється та існують численні пояснення і оцінки минулого, слід навчитися аналізувати історичну інформацію, тобто мати логічне та історичне мислення (див. схему).

Загалом процес мислення людини має два основні прояви.

Перший прояв — це відображення навколишнього світу, унаслідок чого формуються уявлення (образи) та поняття (думки, що втілені в слова).

Другий прояв — це процес вирішення певної проблеми (завдання), унаслідок чого отримуємо результат. Вирішення проблеми (завдання) відбувається після здійснення логічних дій: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Кожна логічна дія виконує важливу функцію:

• аналіз дозволяє розділити ціле на частини;
• синтез є засобом поєднання окремих елементів у єдине ціле;
• порівняння дозволяє встановити схожість і відмінність окремих об’єктів;
• узагальнення є засобом об’єднання предметів або явищ за їхніми суттєвими ознаками;
• класифікація дозволяє здійснити поділ предметів на групи за певними ознаками;
• систематизація забезпечує подальше впорядкування окремих об’єктів у групи.

Основне завдання логічного мислення — відрізнити правильні (істинні) розмірковування від хибних. Істинна думка має бути обґрунтованою, тобто підтвердженою фактами.

Процедура встановлення істинності будь-якого твердження є доказом (див. схему).

Історичне мислення — розумова діяльність людини, спрямована на усвідомлення минулого, сьогодення та прогнозування майбутнього. Воно дозволяє відобразити й усвідомити історичні факти у вигляді історичних понять та образів.

Визначають такі особливості історичного мислення:

• уміти описати суспільне явище або подію, правильно дібравши характерні для нього риси та факти;
• знайти всі причини виникнення того чи іншого явища;
• з’ясувати умови, у яких відбувалося історичне явище;
• усвідомити значення історичних явищ;
• установити мотиви, що визначають діяльність суспільних груп або окремих осіб;
• порівняти минуле й сучасність, засвоїти з фактів минулого уроки історії.
• Історичне мислення є важливим чинником виховання патріотизму, згуртування суспільства для вирішення важливих життєвих завдань.

У світі немає подій, явищ, процесів, які б не мали причинно-наслідкового зв’язку. Пізнання причин має значення для розуміння їхньої сутності, закономірностей розвитку.

Установити причини — означає дати відповідь на запитання про те, чому подія, явище, процес відбуваються, чим вони зумовлені, що лежить у їхній основі. Проте знайти причини — завдання складне, адже вони не є очевидними.

Пізнаючи причини, слід ураховувати такі їхні особливості.

Між причиною та наслідком існує послідовність у часі: спочатку виникає причина, а потім уже наслідок. Тому причину слід шукати серед подій, явищ, процесів, що передують їй. Те, що виникло після події, явища, процесу, не може бути їхньою причиною.

Однак тимчасову послідовність не можна ототожнювати з причинно-наслідковим зв’язком; те, що передує іншому, не обов’язково є його причиною, а те, що виникло слід за іншим, не обов’язково є наслідком. Так, за весною йде літо, за ніччю — день, і це зовсім не означає, що весна є причиною настання літа, а ніч — причиною настання дня.

Чимало подій, явищ, процесів спричинені не якоюсь однією певною причиною, а різними причинами. Наприклад, пожежа може стати наслідком умисного підпалу, або необережного поводження з вогнем, або несправності електропроводки, або удару блискавки. У таких випадках маємо справу із сукупністю причин. Якщо існує сукупність причин, то визначити серед них основну набагато важче.

Крім причин, в історії розрізняють ще таке поняття, як привід.

Привід — підстава (справжня або вигадана) до яких-небудь дій або вчинків, тобто те, що стало безпосереднім поштовхом до них. Важливою характеристикою приводу є те, що він завжди явний, тобто лежить на поверхні. Привід часто використовується як виправдання дій, що суперечать моральним цінностям або законам.

Причини й привід нерозривно пов’язані з наслідком. Наслідок — це результат дії однієї або декількох причин.

Важливо зазначити, що іноді багато причин зумовлюють один загальний наслідок. У той самий час одна причина може проявитися в безлічі наслідків. Так, наслідком взаємодії багатьох причин є виникнення життя на Землі. А сам факт виникнення обумовив різноманіття форм життя.

Причина й наслідок у процесі розвитку часто міняються місцями. Те, що було наслідком конкретної причини, стає причиною щодо тих наслідків, які породжуються ним. І так без кінця.

Результат — остаточний, кінцевий підсумок якоїсь діяльності, заняття, розвитку тощо, показник чого-небудь. Можливі результати містять перевагу, незручність, вигоду, збитки, цінність і перемогу. Результат є етапом діяльності. Так, створення атомної зброї є результатом багатьох причин. А вибух атомної бомби спричиняє безліч наслідків.

Людині властиве постійне прагнення хоча б трохи підняти завісу та зазирнути в завтрашній день, щоб передбачити хід майбутніх подій.

Основна причина, яка спонукає людину займатися прогнозуванням, полягає в бажанні краще зрозуміти сучасні події, явища, процеси, побачити результат того, що відбувається на її очах. До цього спонукають сучасні проблеми: незадовільний стан екології, епідемії, нестача природних багатств, стрімке збільшення кількості населення тощо. Уже не раз людство переконувалося: чим вищий рівень прогнозування майбутнього, тим ефективнішими є планування та управління. Так можна уникнути помилок і катастроф.

Зараз найбільш дієвий спосіб зазирнути в майбутнє — це встановити якомога більше причинно-наслідкових зв’язків, залежність життя людини й суспільства від змін природи, науково-технічних винаходів і соціальних обставин.