§ 8. Соціалізація. Людські спільноти в минулому та сучасності. Правила поведінки в різних спільнотах

Щоб стати повноправним членом суспільства, кожна людина має оволодіти певною системою знань, норм і цінностей, тобто набути соціального досвіду. Цей процес називають соціалізацією особистості (див. схему).

Протягом життя кожна людина засвоює моделі поведінки, які існують у суспільстві. Тобто людина є своєрідним «продуктом» суспільства. Проте своїми щоденними діями вона водночас долучається до формування суспільства, пропонуючи щось нове або відтворюючи вже існуюче. Отже, кожна людина є одночасно як «продуктом» суспільства, так і його «творцем».
Із раннього віку людина усвідомлює свою стать, згодом — належність до того чи іншого міста, країни, материка, планети, певної школи, університету, організації тощо (див. схему).

Як ви вже знаєте, процес віднесення себе до певної групи людей за тими чи іншими ознаками є ідентифікацією, результатом якої є ідентичність. Можна мати не одну, а багато ідентичностей. Чим більше людина має ідентичностей і чим більше вони усвідомлені, тим вона є більш соціально зрілою та соціально адаптованою (пристосованою до життя в суспільстві).
Деякі складові ідентичності є незмінними. Наприклад, це культурне середовище, у якому виросла людина, традиції, виховані її батьками. У той самий час зміна закладу освіти, професії, переїзд в інше місце або до іншої держави, пошук соціальної групи, яка б задовольняла потреби в спілкуванні та культурному розвитку, можуть суттєво вплинути на зміну ідентичності.
Проте не слід боятися змін, вони корисні для набуття нового досвіду та ознайомлення з надбаннями інших соціальних груп і культур. Свобода вибору у формуванні ідентично­сті є ключовою характеристикою дотримання прав людини. Якщо людині не вдається своє­часно вирішити завдання з формування ідентичності, у її житті може виникнути чимало проблем, конфліктів.

Кожна людина з дитинства слухає казки, пісні, які стають для неї рідними до кінця життя, засвоює певні звичаї, традиції, забобони. Це все — частини етнічної ідентичності людини.

В етнічній ідентичності особливе місце посідають цінності, а також різні символи: історичні й культурні пам’ятки, будівлі, прапор, герб, історичні постаті тощо.
Етнічна ідентичність не завжди збігається з національною або державною. У сучасному світі люди з різними етнічними ідентичностями живуть на одній території. Це призводить до того, що одні намагаються приховати свою ідентичність або розчинитися в ідентичності більшості, інші — фактично мають подвійну ідентичність. Наприклад, людина може бути грузином та українцем одночасно: грузином за народженням, відповідно до внутрішнього відчуття й багатьох поведінкових стереотипів; українцем — за мовою, якою думає, відповідно до культури, до якої належить.
Деякі люди прагнуть демонструвати свою ідентичність, підкреслюючи відмінності поведінкою, одягом тощо. Усе це робить світ яскравим і різноманітним (див. схему).

Головна відмінність між спільнотами в минулому й сучасності полягає в тому, що в давні часи залишити спільноту було важко. Ще 100—150 років тому суспільство поділялося на стани з чітко визначеними спадковими правами і привілеями, нормами поведінки, певними заняттями. Перехід з одного стану в інший був ускладнений, а подекуди й неможливий. Одні стани вважалися вищими, інші — нижчими. Так, діти, народжені в селянській родині, ставали селянами, діти ремісника ― ремісниками, а ті, хто походив зі шляхетської родини, належали до шляхти.
Тільки коли ця система була зруйнована й суспільство визнало рівність усіх людей, для формування соціальних груп ключовими стали потреба у спілкуванні, певні інте­реси. Суспільство стало відкритішим. Зараз людина може змінювати групи, обираючи ті, що відповідають її потребам.

Соціалізація триває все життя. Вплив на соціалізацію людини справляють родина, громада й держава загалом. Через родину дитина отримує доступ до надбань людства шляхом виховання.
Громада створює умови для всебічного розвитку дитини: облаштування дитячих майданчиків, дитячих садків, гуртків, спортивних секцій тощо. Тобто формується сприятливе середовище для більш широких суспільних контактів дитини.

Держава пов’язана з людиною через різноманітні організації та офіційні установи, такі як школа, поліція, державна адміністрація, армія, суд, партії тощо. Також до цього переліку можна додати трудовий колектив, церкву та засоби масової інформації, хоча вони і не є державними установами. Усі вони розвивають особистість, розширюють її знан­ня про світ, розуміння того, якою є бажана й небажана соціальна поведінка.

Стійкий правовий зв’язок особи з державою має назву громадянство.
Громадянами/громадянками України вважаються всі люди, які були народжені на території України, або батьки яких мають громадянство України.
Для характеристики відносин між людиною і державою використовують таке поняття, як патріотизм — любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, готовність на жертви й подвиги заради них.

Кожна група, спільнота має власні правила поведінки, які можуть бути записані або існувати в усній формі. Вони визначають, що можна робити, а що заборонено, які покарання передбачаються в разі порушення правил тощо. Правила сприяють добробуту суспільства і відповідно кожного її члена. Не може бути так, щоб людям було погано, а суспільство процвітало.
Як створюють правила? Для того щоб відповісти на це запитання, спочатку слід з’ясу­вати, яке серед безлічі людських бажань є головним. Перш за все люди прагнуть миру, спокою та достатку. Для цього необхідно вміти домовлятися. Мета домовленостей — це визначення прав і обов’язків членів групи, суспільства.

У давнину правила передусім формувалися з людського досвіду. А носій цього дос­віду (найчастіше старша людина) мав більші права й привілеї, ніж інші. У ті часи правила наступним поколінням передавали усно у формі легенд, міфів, прислів’їв або категоричних заборон (табу).
Проте іноді виникали ситуації, коли одна людина, навіть дуже досвідчена, не могла розв’язати проблему, що поставала перед колективом. Тоді її вирішували спільно — радою старійшин, яка розробляла нові правила для цієї ситуації. У давнину правила змінювалися рідко, тому вони дуже міцно входили в життя людей. Як ви знаєте, усталений порядок поведінки, що передається з покоління в покоління, називають звичаями. Завдяки звичаям люди отримали певні вивірені зразки поведінки, згуртувалися, усвідомили зв’язок поколінь у часі.
Правил поведінки в давнину дотримувалися добровільно, а порушення були рідкістю. Правила, що засновані на звичаях, отримали назву звичаєве право.

Поява таких явищ, як майнова нерівність, приватна власність і держава, ускладнили взаємодію в суспільстві. Регулювати відносини між людьми одними звичаями стало неможливо. Тоді виникли закони. Їх обов’яз­ково записували. Невиконання законів тягло за собою покарання. Існували органи влади, які стежили за дотриманням законів.
Завдяки виникненню законів у людей з’яви­лося почуття справедливості. Сукупність законів у державі об’єднали в поняття «право».

Усі правила, які визначають поведінку людей, називають соціальними нормами. До них належать правові, моральні, релігійні норми, звичаї, обряди, манери та етикет.