§ 7. Особистий і громадський простір

Особистим простором називають область, яка оточує ваше тіло. Ви можете виміряти ваш особистий простір, якщо розставите руки або витягнете їх перед собою. Відстань між тілом і рукою є вашим особистим простором.

До поняття особистого простору людини належать: почуття, тіло, емоції, думки, дії. Також є окремі речі особистого матеріального простору — зубна щітка, улюблена чашка, білизна, іграшки, речі, пов’я­зані з дозвіллям, власна кімната тощо. Чим ширше межі особистого матеріального простору, тим більш захищеною від зовнішнього світу почуває себе людина. Наприклад, у чужій квартирі людина від напруження швидко втомлюється, а у своїй домівці їй комфортно. Крім того, до особистого простору відносять місця, де людина може побути на самоті й набратися сил.

З особистим простором також пов’язаний особистий час — час, який можна присвятити тільки собі, а не займатися необхідними справами. Це час, коли людина може залишитися наодинці зі своїми думками й почуттями, зайнятися улюбленою справою.
Кожна людина також має особистий інформаційний простір — право на таємницю.

Межа особистого простору у кожного своя. Вона залежить від низки чинників — типу стосунків з іншими людьми, статі, віку, особливостей і культурних традицій, які склалися в оточенні, тощо.
Незалежно від розміру особистого простору людини та допустимої відстані для близьких або незнайомих людей порушення особистих меж спричиняє дискомфорт, роздратування, посилює відчуття небезпеки.

Зіткнутися з порушенням особистого прос­тору можна майже в будь-якому громадському місці: у супермаркеті, коли хтось надто близько стоїть поряд із вами в черзі; у транспорті, коли хтось штовхає вас, торкається руки тощо; на вулиці, коли хтось заважає пройти, тощо.
Збереження особистого простору — це реальна потреба кожної людини.
Як захистити межі свого особистого прос­тору? Що робити, якщо хтось порушує їх? Небажану поведінку іншої людини щодо вас потрібно зупиняти одразу, не чекаючи, поки людина сама зрозуміє, що її дії неприйнятні. Не можна терпіти грубого втручання в особистий простір.
Відстоювати межі свого особистого прос­тору потрібно твердо, але не забуваючи про ввічливість і дотримання норм культури. При цьому слід поважати інтереси й цінності інших, адже кожна людина, так само як і ви, має особистий простір.

У сучасному світі більшість населення проживає в містах. Розвиток цивілізації зараз найбільше залежить від розбудови міського життя — публічного простору. Фактично він є показником якості життя в місті.
Коли ми живемо або буваємо в місті, подорожуємо, то перше, що впадає в око, — як влаштоване те або інше місто, чи приємне воно для нас, чи почуваємо ми себе тут у безпеці. Таке враження справляють місця, які мають назву громадський простір.
Громадський простір — це частина міста, яка перебуває в спільному безкоштовному користуванні всіх людей. Тобто супермаркет, ресторан та інші подібні установи не є громадським простором лише з тієї причини, що ви не можете собі дозволити просто прийти та посидіти, нічого не замовивши (не купивши), активно висловити свою громадянську позицію.
Проте деякі комерційні установи спеціально влаштовують на своїй території місця громадського простору, щоб привернути до себе більше людей.
Громадський простір створює культурний осередок і неповторну атмосферу міста, яка приваблює не лише місцевих жителів, але й туристів. Слід зазначити, що в наш час не тільки міста мають громадський простір, але й деякі села, громада яких облаштувала такі місця (площі, парки тощо).

На перший погляд здається, що будь-який міський простір можна назвати громадським (вулиця, парк, площа тощо). Проте громадський простір має поєднувати сукупність ознак:

• бути доступним для всіх;
• надавати можливість для спілкування, ігор тощо;
• бути безкоштовним (за перебування в місцях громадського простору та користування ним не потрібно платити);
• бути добре освітленим, захищеним від руху транспорту, міського галасу тощо;
• не має містити значних перешкод для пересування: бордюрів, сходинок тощо (це робить простір зручним для людей із фізичними обмеженнями);
• мати можливість для прояву творчості (виступи на вулиці музичних та акторських колективів тощо);
• бути комфортним — обладнаним місцями для сидіння, безкоштовними громадськими санвузлами; забезпечувати можливість перебувати там за будь-якої погоди;
• ураховувати інтереси людей різного віку; бажано, щоб цей простір відображав місцеву культуру та історію;
• надавати більше свободи (можливість ходити й сидіти на трав’яних покриттях та газонах, активно висловлювати свої думки тощо) (див. схему).

Громадський простір — це не сучасна ідея. Він існував ще за часів Давньої Греції.
Історично склалося, що громадський простір був невід’ємною складовою міського способу життя, де громадяни брали активну участь. У грецьких містах роль громадського простору відігравала центральна площа — агора. Вона була місцем для спілкування та взаємодії людей. Давньогрецький поет Гомер вважав агору однією з голов­них складових ідеального міста.

Існував громадський простір і в Давньому Римі, де бурхливо розвивалося громадське життя.

У державах, де панувала влада однієї особи, місць, які можна було назвати громадським простором, не існувало. Парками, садами могли користуватися лише правитель та його наближені.
Пізніше в європейських державах лише завдяки наявності в містах прав самоврядування існував невеликий простір, який можна було назвати громадським, — це площа біля ратуші або собору.
Тільки у ХVІІІ ст. у деяких державах Європи почали облаштовувати громадський простір для широких верств суспільства.