§ 5. Культура як цінність

Мабуть, вам часто доводиться чути слово «культура».
Це слово відоме з давніх часів, у нього вкладали різний зміст. Проте і на сьогодні воно не має єдиного пояснення.
Спочатку словом «культура» позначали процес обробітку землі, виховання людини. Дві тисячі років тому римський письменник, вчений, політичний діяч Марк Тулій Цицерон вжив його для позначення всього цінного, що створило людство за час свого існування. У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність із перетворення природи на благо людини, а з іншого, — засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.
Таким чином, культура, поряд із природою, є ще одним світом, у якому живе людина. Оскільки лю­дина завжди прагнула покращити своє життя, вона робила і продовжує робити нові винаходи та відкриття. Так, від палиці-копачки, кам’я­ного рубила, наскель­них малюнків людина навчилася створювати складні верстати, машини, книги, твори мистецтва, космічні ракети, комп’ютери тощо.
Усе, що полегшує працю, прикрашає і робить зручнішим побут, спілкування, люди вважають цінностями.

Кожна людина, суспільство загалом мають систему цінностей — сукупність думок про значення в їхньому житті речей та явищ, які існують у природі й суспільстві.
Таким чином, культурна сфера життя й діяльності людини — це створення цінностей як матеріальних, так і нематеріальних.

Культура поєднує в собі матеріальне й духовне. Матеріальна культура охоплює світ речей та їх створення. Духовна культура включає знання, науку, ідеї, релігію, вірування, твори літератури, образотворчого мистецтва, музики тощо. Таким чином вона відповідає різним потребам людей (див. схему).

Людина не тільки творить культуру, але й споживає цінності.
Поняття «культура» також вживають як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло в усі європейські мови.
Культурою називають і сукупність мистецьких надбань. Це твори літератури, музики, образотворчого мистецтва, скульптури, архітектури, театру, кінематографа та інші речі, які є носіями краси. Твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними митцями.

Сучасна світова культура — це величезна кількість само­бутніх культур, що взаємодіють між собою протягом усього часу існування людства. Це дає змогу кожній людині отримувати естетичну насолоду від духов­них багатств, що були створені різними народами про­тягом тисячоліть.
У 2002 р. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) проголосила 21 травня Всесвітнім днем культурного різноманіття для діалогу та розвитку. Відзначення цієї дати дає змогу людям усвідомити глибину і різноманіття національної культури не тільки країни, але й інших народів світу; зрозуміти завдяки цьому важливість культурного обміну та збереження існуючих культурних звичаїв, традицій і спадщини, навчитися жити разом у гармонії.

Кожен народ пишається своїми культурними над­баннями, береже їх.
Виділяють національні культури — українську, польську, французьку та сотні інших.
Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність знаходять прояв як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя та діяльності народу.
Своєрідність української національної культури визначається впливом географічних умов, особливістю історичного шляху, а також взаємодією з культурами інших народів, що живуть на цій території, а також є сусідами України.
Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру. У результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення.

Культура є своєрідним організатором нашого суспільного життя, а водночас окулярами, крізь які ми дивимося на світ. Поки ми живемо в одному середовищі, то часто не усвідомлюємо, чим відрізняються культури між собою та як вони можуть впливати на наші щоденні взаємодії.
Коли нам зустрічаються люди, які були виховані на інших культурних традиціях, ми помічаємо їхню відмінність. Між представниками різних культур можуть виникнути певні труднощі в спілкуванні, іноді їм складно передбачити та зрозуміти поведінку одне одного.
Щоб знайти своє місце в мультикультурному середовищі, яким є сучасний світ, потрібно передусім усвідомлювати існування певних відмінностей. Під час спілкування з людиною іншої культури необхідно вміти приймати її відмінності та поважати їх. Те, що для нас може бути нормою, не завжди вважатиметься нормою для інших (див. схему).

Важливою складовою людських цінностей є мораль і моральні цінності. Це своєрідні цеглинки, із яких будується особистість людини. Вони є орієнтирами людської поведінки. Завдяки ним людина оцінює навколишній світ. Головну роль у формуванні моральних цінностей відіграє сім’я.
Серед моральних цінностей виділяють такі: вдячність, чесність, співчуття і співпереживання, спів­праця, повага, рівність, вірність, справедливість, відповідальність, наполегливість, самоконтроль тощо.
У житті кожної людини трапляються ситуації, коли доводиться робити моральний вибір, тобто приймати лише одне рішення за наявності кількох, вибирати між добром і злом, правдою і брехнею. Чим повніше сформовані моральні принципи в людини, тим більш зваженим буде її вибір.

Мораль — не єдине, що впливає на поведінку людей. Деякі з нас остерігаються, коли на п’ят­ницю припадає 13-те число місяця, вдома розсипалася сіль, а дорогу перейшла чорна кішка, уникають передавати щось через поріг тощо. Ці та інші прикмети, перестороги, повір’я є забобонами. За допомогою забобонних звичаїв люди з давніх часів боролися зі страхами, але також прагнули подбати про власне щастя та вдачу. Людина — єдина жива істота, яка свідомо намагається вплинути на власну долю.

Забобони виникають і закріплюються через нездатність людей зрозуміти існування (або відсутність) причинно-наслідкових зв’язків між власною поведінкою та наступними подіями у світі. А віра в прик­мети — не що інше, як спосіб психологічного захисту для тих, хто важко переносить ситуацію невизначеності. Натомість деякі забобони переростають у звичаї та традиції (див. схему).