§ 4. Минуле людини й суспільства.
Що таке історія

Для чого вивчати історію? Це запитання ставить собі, мабуть, кожна людина. Відповідь на нього здається простою та очевидною — вив­чаючи минуле, ми будуємо своє майбутнє, керуючись досвідом поколінь, які жили до нас. Проте чи це дійсно так? Усі ми хочемо, щоб у майбутньому нас супро­воджували тільки успіх і щастя. Однак нас завжди оточує сьогодення, коли треба при­ймати рішення, що вплинуть на майбутнє. А рішення приймаються на основі досвіду минулого життя. Отже, із минулого випли­вають сьогодення та майбутнє. Минуле — це наше життя і наша історія.

У дитинстві або й пізніше може статися подія, яка унеможливить нормальне життя в сьогоденні та майбутньому. Хоча нам не під силу змінити минуле, але ми можемо змінити його наслідки. Кожен із нас має навчитися осмислювати досвід минулого та прогнозувати майбутнє, щоб приймати правильні рішення вже сьогодні.
До історії слід ставитися не лише як до науки. Її можна розглядати як захопливий спосіб пізнання світу. Тут кожен знайде щось цікаве для себе. До того ж історія не раз дивувала людство своєю пов­торю­ва­ністю.
Також історію слід вивчати та розуміти, щоб мати право називатися по-справжньому освіченою людиною. Адже розуміти й пам’я­та­ти, як зароджувалася та розбудовувалася державність своєї країни, як розвивалася культура людства — це ті знання, які роблять людину громадянином/громадянкою та виховують патріотизм (див. схему).

Історія оточує нас у наших містах і селах, вона живе в пам’яті наших бабусь і дідусів, у нашому сьогоденні. Треба тільки мати бажання долучитися до її таємничого змісту. Кожен із нас своїми вчинками й діями продовжує її. Тому саме від нас залежить, якою буде історія нашої Батьківщини.

Історія людства — це історія багатьох народів і держав, країн і регіонів, культур і цивілізацій. Тому постає питання: історія єдина чи багатоманітна? Це турбувало істориків від самого початку. Про те, що історія багатоманітна, свідчать численні факти.
Ще з первісних часів одні племена, народи розвивалися швидше, створюючи держави, квітучі цивілізації, а інші значно відставали у своєму розвитку.
Вивчаючи тисячолітню історію держав, можна чітко побачити їх народження, розквіт та занепад, появу на їхньому місці нових, які нищили або запозичували здо­бутки попередніх.
Однією з причин багатоманітності історії є відмінності природних умов, у яких розвивалися ті чи інші народи.

У той самий час є свідчення і про єдність історії людства. Так, ще перші держави підтримували контакти між собою, хоча перебували на відстані в тисячі кілометрів. І свідчень про це історики знаходять усе більше.
Найвідомішою ланкою, що з’єднала світ 2 тис. років тому, був Великий шовковий шлях. Він пролягав із Китаю через усю Азію до узбережжя Середземного моря. За його допомогою відбувався обмін не лише товарами, але й знаннями. Також на єдність світу впливали великі завоювання, поширення хвороб (чума, холера тощо) на значних територіях, подорожі проповідників різних релігій, шукачів пригод, про які ви дізнаєтеся пізніше.

Крім того, важливим є те, що начебто ізольовані суспільства розвивалися за однаковими історичними законами.
Об’єднання світу прискорила подорож мореплавця Хри­стофора Колумба й відкриття ним у 1492 р. шляху до Нового Світу — Америки. Відтоді люди почали усвідомлювати єдність світу, його взаємопов’язаність. Особливо це стало відчутно у XX ст., на яке припали дві світові війни, «холодна війна», великі економічні кризи, загострення глобальних екологічних проблем, спалахи різних хвороб. Однак, незважаючи на це, обмін культурними цінностями й технічними досягненнями не припинявся. Єдність історії стала очевидною.

Історія України є складовою європейської та все­світньої історії.

Історичне минуле нашого народу не можна розглядати окремо від минулого всього людства. Через географічне розташування історія українських земель ніколи не розвивалася ізольовано. Вона була тісно пов’язана з далекими й близькими територіями. Це простежується від появи людей на українських землях до сьогодення.
Народи-сусіди часто мали потужний вплив одне на одного. Через географічну належність українських земель до Європи особливо тісними були їхні зв’язки з народами, які там жили і живуть зараз. Після проголошення незалежності в 1991 р. Україна заявила про вибір європейського шляху розвитку, який раніше був перерваний перебуванням українських земель у складі Російської імперії, а згодом — Радянського Союзу. Прагнення України увійти до спільноти європейських держав зумовлено їхніми міцними зв’язками як у минулому, так і тепер.