Дуже давно жили чоловік із жінкою та семирічним сином. Речей у них було небагато — кульгава біла кобила, три худі чорні кози і стара юрта. У великій бідноті жила сім’я, але син зростав кмітливим і розумним.
Одного разу до їхньої юрти заїхав переночувати один чиновник. Це була людина без честі й совісті, така люта, що її боялися всі. Коли він увійшов до юрти, то семирічний хлопчик сидів на ковдрі й пив кумис із великої чашки. Подивився чиновник на дитину і голосно засміявся:
— Оце так чашка! Не чашка, а справжня колода!
Хлопчик перестав пити та здивовано поглянув на гостя:
— Шановний пане, невже в тебе так мало худоби, що її можна напоїти з такої «колоди»?
Знітився чиновник і не знайшов слів для відповіді. Уранці, коли він збирався в дорогу, виявилося, що вночі кози з’їли попругу його коня. Розлютився чиновник і каже чоловіку:
— Плати за мою втрату, інакше тобі буде погано! Мудрий малюк заступився за батька:
— Шановний гостю! Попругу твого коня з’їли кози. Ось і примусь їх сплатити за це.
Промовчав чиновник, скочив на коня і помчав геть. Але тут кінь провалився ногою в нору крота, і вершник упав на землю. Розлючений чиновник став щосили шмагати коня батогом. Побачив це малюк і став голосно сміятися.
— Чому ти регочеш, дурний хлопчисько? — закричав чиновник.
— Як же мені не сміятися? У народі кажуть: якщо хтось звик багато брехати, його кінь коли-небудь провалиться в нору крота, а сам він упаде на землю. Отже, ти брехун і обманщик!
Нічого не відповів чиновник хлопцю, який згадав давнє прислів’я, узяв коня за вуздечку й пішов своїм шляхом.
Словничок
Юрта — традиційне помешкання кочових народів, із дерев’яного каркасу та повстяних стін, яке можна було розбирати й перевозити з місця на місце.
Кумис — напій із кобилячого молока.
Попруга — шкіряна частина збруї коня, що тримає сідло.