Мати з Петриком сіли у вагон і їдуть у далеке південне місто, на берег теплого моря,— відпочивати.
Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій — Петрикові. Хлопчик з’їв смачну булку з курячою лапкою і яблуко. Ліг на м’яку подушку й питає матір:
— Мамо, ви казали, що поїзд веде машиніст. А вночі хто?
— І вночі — машиніст,— каже мати.
— Як? — дивується Петрик.— Невже він уночі не спить?
— Не спить, синку.
— Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик.
— Ні...
— Як же це так? — не може зрозуміти Петрик.— Йому ж хочеться спати.
— Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна.
— І я повинен? — питає Петрик.
— І ти повинен.
— Що ж я повинен?
— Бути людиною,— каже мати.— Це найголовніше.