До школи прийшло чотирнадцятеро діток поливати сіянці яблунь — шкілку. Особливо щедро їх треба поливати восени, коли земля стає сухою від літньої спеки.
Учитель поставив біля шкілки чотирнадцять відер. Тринадцять маленьких, а чотирнадцяте велике.
Діти швиденько розібрали маленькі відерця. Залишилося одне велике. І один учень без відра зостався — маленький синьоокий Мишко. Був він повільний, задумливий.
— Ну, що ж, Михайлику,— мовить учитель,— бери велике, носитимеш по пів відра.
Діти стали поливати яблуньки. Усі носять маленькими відерцями, а Михайлик — великим. І набирає не по пів відра, а повне. Усім носити легко, а Мишкові важко.
А одна дівчинка й каже:
— Не треба ловити ґав, Михайле. Скоріше було б маленьке відерце брати.
А хтось і засміявся. Ось і закінчили поливати.
Учитель і каже:
— Тепер ідіть у сад, нарвіть собі по повному відру яблук і несіть додому. Пригостіть матерів своїх, бабусь.