§ 1. Мораль. Етика

У кожного народу нашої планети існують власні уявлення про добре і погане, правильне та неправильне в людських вчинках, прий­нятну й неприйнятну поведінку. У чомусь вони схожі, у чомусь — відмінні. Вони передаються від покоління до покоління у вигля­ді уявлень або настанов про те, як ­потрібно й не потрібно чинити людям. Перше розуміння того, як слід поводитися в різних ситуаціях, ви також отримали в сім’ї.

Давньоримський мислитель Цицерон для позначення поширених у його час уявлень про бажану й небажану поведінку людей уперше вжив слово «мораль». Науку,  яка досліджує мораль людей, давньогрецький мислитель Арістотель запропонував називати «етика».

Варто звернути увагу на особливості моралі та етики. Мораль у різних формах завжди супроводжувала життя людей. Вона існувала на всіх етапах розвитку суспільства.

Наука етика виникає тоді, коли в людей з’являється прагнення дослідити моральні норми. Етика вивчає походження цих норм та правила поведінки людей. Вона допомагає людям навчатися жити разом у суспільстві.

Отже, етика — це наука про моральні норми поведінки людей, а мораль — застосування цих норм людьми в різних ситуаціях.

Чинники, які в певному суспільстві визнаються бажаними або небажаними у ставленні людей одне до одного, мають назву моральні цінності.

До моральних цінностей належать важливі для життя людей уявлення про добро і зло, справедливе і несправедливе, щастя і нещастя тощо. Вони відображають їхнє ставлення до дійсності з точки зору бажаного й небажаного. При цьому будь-яка цінність має значення порівняно з її протилежністю. Так, люди прагнуть чесності, зіткнувшись з обманом, захищають свободу, тому що знають про неволю.

Моральні цінності називають життєвими дорого­вказами людини. Вони є зразками поведінки, за допомогою яких вона оцінює дійсність та орієнтується в ній. Наприклад, завдяки засвоєнню уявлень про добро і зло людина прагне чинити добро, усвідомлюючи шкоду зла, а маючи уявлення про сенс життя, намагається зрозуміти, для чого живе.

Деякі сучасні дослідники й дослідниці пропонують низку моральних цінностей, які варто засвоїти кожній людині з дитинства. До них належать подяка, чесність, співчуття, співпереживання, співпраця, повага, рівність, справедливість, мужність, схвалення, щирість, відповідальність, наполегливість, самоконтроль.

Питання про те, як гармонізувати моральні відносини і спілкування, здавна турбувало людей. Саме із цим пов’язана поява так званого «золотого правила моралі». Його досить часто формулюють так: не робіть іншим того, чого не бажаєте собі, і не чиніть із ними так, як не бажаєте, щоб чинили з вами.

Перші згадки про «золоте правило моралі» датуються серединою I тис. до н. е. Зокрема, цього навчав давньокитайський мислитель Конфуцій.

У головній книзі християнства Біблії також наводиться «золоте правило моралі»: «Тож усе, чого ви бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви».

Пропонуємо вам замислитися над тим, чому саме таке правило людських стосунків вважається «золотим». Із моменту його появи минуло дуже багато часу, проте воно залишається важливим для людей.

Упродовж життя людина постійно розвивається і змінюється. Важливо, щоб складовою цього розвитку стало її моральне зростання. Це перш за все залежить від бажання людини ­пізнавати й оцінювати себе. Тому одними з найважливіших чинників морального вдосконалення стають самопізнання і самооцінка. Завдяки цьому процесу перед людиною відкриваються нові можливості для самореалізації та досягнення гармонії у відносинах із суспільством.

До необхідності самопізнання закликав давньогрецький мислитель Сократ. Відтоді намагання людини знайти себе, зрозуміти справжні бажання та мотиви своїх вчинків, визначати сильні й слабкі сторони, навчитися керувати собою і досягати бажаного результату не втратили важливості для неї.

Найбільш доступним способом самопізнання вважають вивчення інших людей. Характеризуючи їх, з’ясо­вуючи мотиви їхніх дій і вчинків, людина порівнює себе з ними й завдяки цьому отримує можливість краще зрозуміти, чим вирізняється з-поміж них.

Самооцінка людини формується під впливом оцінок, які їй дають інші, та зіставлення того, якою вона бачить сама себе, із тим, якою вона прагне бути.

Самооцінки людей часто бувають заниженими або завищеними. У першому випадку людина необґрунтова­но вважає себе гіршою за інших, у другому — нав­паки, найкращою за всіх. Тобто за ­заниженої самооцінки людина применшує свої можливості та здібності. Натомість за завищеної самооцінки вона переоцінює себе й те, на що здатна. Людина має навчитися формувати адекватну самооцінку.