§ 15. Сонячна система

Наша планета Земля — частина Сонячної системи. У центрі системи розташована зоря — Сонце, навколо якого обертаються всі інші об’єкти.

На нічному небі з об’єктів Сонячної системи найкраще видно планети. Вони набагато менші за Сонце й обертаються навколо зорі певними орбітами. Орбітою називають шлях, яким планети рухаються навколо Сонця.

Зоря відрізняється від планет тим, що в її надрах утворюється енергія, зокрема світло й теплота. Світло й теплота поширюються від Сонця в усіх напрямках і досягають кожного тіла Сонячної системи. Світло відбивається від поверхні планет, через що ми можемо бачити їх на небосхилі.

Сьогодні в Сонячній системі відомо вісім планет. Найближчою планетою до зорі є Меркурій, а найвіддаленішою — Нептун.
З-поміж існуючих планет виділяють дві групи.

Планети земної групи: Меркурій, Венера, Земля та Марс (перші чотири планети від Сонця). Вони певною мірою подібні до Землі: наявна тверда поверхня та газова оболонка (крім Меркурію), а також у порівнянні з іншими планети їх розміри приблизно однакові.

Газові планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Їх розміри набагато більші, ніж у планет земної групи. У них відсутня тверда поверхня, вони складаються переважно з різних газів. Наприклад, основні складники Юпітера — гази водень і гелій.

Як ви знаєте, навколо Землі обертається природний супутник — Місяць. Так само й навколо інших планет, більш віддалених від Сонця, ніж Земля, обертаються їхні супутники. Так, навколо Марса обертаються два супутники — Фобос і Деймос. А найбільше число супутників у Сатурна — 82.

Між орбітами Марса і Юпітера розташований пояс астероїдів. Астероїди — невеликі тіла неправильної форми розміром від 1 км до 1000 км. Сьогодні в поясі астероїдів налічують близько 2 мільйонів таких тіл.

Тривалий час уважали, що зіткнення планет з астероїдами в Сонячній системі трапляються вкрай рідко. Але 2009 року людство спостерігало таке зіткнення, що сталося на Юпітері. Це дало привід замислитися, що й на нашому віці ймовірне зіткнення Землі з астероїдом. Від того часу наукова спільнота ретельно вивчає астероїди Сонячної системи для передбачення можливого зіткнення. Уважають, що в найближчі 100 років такого не трапиться.

Хмара Оорта порівняно з видимою частиною Сонячної системи має величезні розміри. До зовнішньої межі хмари Оорта світло летить близько року, тоді як до Плутона в поясі Койпера — лише 4 години. До речі, відстань від Сонця до найближчої зорі світло долає за майже 4 роки.
Утім, хмару Оорта вважають гіпотетичною, тобто достовірні свідчення її існування поки що відсутні. За деякими гіпотезами, у ній також можуть перебувати ще й інші планети-гіганти.
Така невизначеність виникає внаслідок сильної віддаленості тіл хмари Оорта від Сонця. Самостійно ці тіла світло не випромінюють. А від Сонця до них дістає дуже мало світла, яке вони майже не відбивають. Отже побачити їх у телескоп практично неможливо.

Дуже давно, 10 мільярдів років тому, на місці Сонячної системи існувала інша зоря, значно більша за Сонце. Згодом вона постарішала й вибухнула, перетворившись на хмару газу й пилу. Гази й пилинки почали обертатися навколо центра й поступово скупчувалися.

Із часом, близько 5 мільярдів років тому, із таких скупчень утворилася нова зоря — Сонце. А навколо неї — планети та інші тіла Сонячної системи.