— Людмило Аркадіївно, можна ввійти?
— Заходь, заходь, Сергійку!
— Людмило Аркадіївно, я спізнився!
— Про це я вже здогадалася. По-перше, добрий день!
— Добрий день.
— По-друге, поясни нам, що з тобою трапилося цього разу.
— Ой, день якийсь виявився невдалий! Самі неприємності! Спочатку зіпсувався годинник.
— Зупинився чи що?
— Ні, просто годинникова стрілка стала рухатися проти годинникової стрілки. А хвилинна — проти хвилинної. І тому я не міг дізнатися, котра година. Але потім усе-таки дізнався, бо дуже хотілося до школи вчасно прийти.
— Яким же чином?
— Дуже просто: по телефону. Набрав відповідний номер, а звідтіля кажуть: «Уже пів на дев’яту». Я кажу: «Правда?». А вони відповідають: «Авжеж!». Я зрозумів, що спізнююсь, швидко одягнувся й вискочив за двері. Дивлюся — малярі пофарбували всі сходинки зеленою фарбою. І табличку почепили: «Прохід тимчасово закритий».
Це означає, поки не висохне. Що робити? Довелося всім мешканцям нашого будинку спускатися водостічною трубою.
— І тобі теж?
— І мені теж. Я швидко спустився з п’ятого поверху, вибіг на вулицю, дивлюся: що таке! На той бік ніяк не перейти, всю вулицю перекрили.
— Невже теж пофарбували зеленою фарбою?
— Ні, що ви! Просто виявилося, що по проїжджій частині вели жирафу, тому весь рух зупинився.
— Куди ж вели цю жирафу?
— Не знаю. Напевно, у зоопарк. Або в цирк.
— А може, на кінозйомку?
— Отже, довелося довго чекати. Ну, а потім я вже спокійно побіг до школи, тому що більше нічого не трапилося.
— Так, дуже дивна історія. А тепер зізнайся, Сергійку: чи є хоч два слова правди з того, що ти нам зараз розповів?
— Два слова є...
— Які ж це слова?
— «Я спізнився».
За Владиславом Кузнєцовим