§ 9. Електроліти і неелектроліти. Електролітична дисоціація
Поняття про електроліти
Речовини, розчини або розплави яких проводять електричний струм, називають електролітами, а речовини, що не проводять струм ані в розчині, ані в розплаві, — неелектролітами.
Завдання 1
Завдання 2
Електролітична дисоціація
Процес розпаду речовини на йони під час розчинення у воді або плавлення називають електролітичною дисоціацією.
Основні положення теорії електролітичної дисоціації
Дізнайтеся більше
Речовини або їхні суміші, здатні проводити електричний струм, називають провідниками електричного струму. Їх поділяють на два типи: провідники I та II роду. Вони принципово відрізняються частинками, що є носіями електричного заряду, тобто тими частинками, що вільно спрямовано рухаються в електричному полі. У провідниках I роду носіями заряду є електрони, такими провідниками є всі метали та їхні сплави. А розчини та розплави електролітів — це провідники II роду, носіями заряду в них є йони. Тобто метали, як і розчини електролітів, є провідниками електричного струму, але електролітами їх називати не можна, оскільки метали завжди проводять електричний струм завдяки наявності вільних електронів, а електроліти — лише в розчинах або розплавах, у яких відбувається електролітична дисоціація.
Видатний шведський хімік і фізик, один із засновників фізичної хімії.
Ще в дитинстві виявив неабиякі здібності до біології, фізики й математики. У 17 років вступив до Упсальського університету і за два роки отримав ступінь бакалавра природничих наук. Наступні три роки приділив вивченню фізики.
1881 року переїхав у Стокгольм, де проводив дослідження в галузі електрики під керівництвом Еріка Едлунда у Фізичному інституті Шведської королівської академії наук. 1884 року у своїй дисертації про електролітичну провідність висунув 56 тез (більшість з яких сприймаються й досі практично без змін), які не вразили його шведських колег, але дозволили 1886 року стати стипендіатом Шведської королівської академії наук.
Він не був першовідкривачем йонів, але поширив уявлення Майкла Фарадея (який вважав, що йони утворюються внаслідок електролізу під дією зовнішнього джерела електричного струму) на водні розчини солей. Аррреніус припустив, що хімічні реакції в розчинах відбуваються саме між йонами. Впродовж наступних п’яти років працював з Вільгельмом Оствальдом, Людвігом Больцманом і Якобом Хендріком Вант-Гоффом. Повернувшись до Стокгольму 1891 року почав читати лекції з фізики в Стокгольмському університеті, а 1897 року посів там посаду ректора.
За розробку теорії електролітичної дисоціації 1903 року Арреніус був нагороджений Нобелівською премією.
Арреніус мав широкий діапазон наукових інтересів: опублікував статтю про кульові блискавки, вивчав вплив сонячної радіації на атмосферу, шукав пояснення кліматичним змінам, намагався застосувати фізико-хімічні теорії до вивчення вулканічної активності, передбачив можливість глобального потепління через викид вуглекислого газу при спалюванні палива.
Арреніус відомий не лише як науковець, але і як автор численних підручників, науково-популярних статей і книг із геофізики, астрономії, біології та медицини.
Впродовж багатьох років він займав посаду директора Нобелівського інституту в Стокгольмі.
Завдання 3
Завдання 4
Завдання 5
Завдання 6
Завдання 7
Завдання 8
Рівняння електролітичної дисоціації
У розчинах електролітів сумарний заряд катіонів дорівнює сумарному заряду аніонів, унаслідок чого розчин є електронейтральним.
Завдання 9
Презентація до друку
§ 9. Електроліти і неелектроліти