§ 11. Сильні та слабкі електроліти
Сильні та слабкі електроліти
Дізнайтеся більше
Силу електролітів можна пояснити полярністю хімічного зв’язку, що розривається під час дисоціації. Чим більш полярним є зв’язок, тим легше під дією молекул води він перетворюється на йонний, тож тим сильнішим є електроліт. У солях і основах полярність зв’язку найбільша, оскільки між йонами металічних елементів, кислотними залишками та гідроксид-іонами існує йонний зв’язок, тому всі розчинні солі й основи — сильні електроліти. В оксигеновмісних кислотах під час дисоціації розривається зв’язок O—H, полярність якого залежить від якісного й кількісного складу кислотного залишку. Силу більшості оксигеновмісних кислот можна визначити, якщо звичайну формулу кислоти записати у вигляді E(OH)mOn. Якщо в цій формулі буде n < 2 — кислота слабка, якщо n ≥ 2 — сильна.
Завдання 1
Завдання 2
Ступінь дисоціації
Ступінь дисоціації α дорівнює відношенню числа молекул N або кількості речовини n, що розпалися на йони, до загального числа молекул N0 або кількості розчиненої речовини n0:
Видатний німецький фізико-хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії 1909 року.
Народився в Ризі в родині бондаря. Після закінчення гімназії 1871 року вступив до Дерптського університету, де здобув вищу освіту та розпочав викладацьку й наукову діяльність.
Коли 1887 року в Лейпцизькому університеті звільнилася посада професора фізичної хімії (на той час єдина посада професора фізичної хімії в Німеччині), кафедру було запропоновано 34-річному Вільгельму Оствальду.
Основні наукові праці Оствальда присвячені розвитку теорії електролітичної дисоціації. Вивчав закони хімічної рівноваги, відкрив закон розведення, що названий його ім’ям, розробив основи теорії кислотно-оснóвного каталізу та основи каталітичного окиснення амоніаку. Багато часу приділяв історії хімії, був одним з найбільших організаторів науки свого часу. Оствальд організував першу у світі кафедру фізичної хімії. У 1887 Оствальд разом з Якобом Вант-Гоффом заснував перший у світі фізико-хімічний «Журнал фізичної хімії».
Якобом Вант Гофф і Вільгельм Оствальд
1909 року Оствальд став лауреатом Нобелівської премії з хімії на знак визнання його роботи з каталізу та за дослідження фундаментальних принципів, що регулюють хімічну рівновагу та швидкість реакцій.
Оствальд прославив своє ім’я не лише як видатний дослідник, але і як педагог, теоретик, історик і популяризатор науки і громадський діяч. У його фізико-хімічній лабораторії працювало багато хіміків із різних країн, зокрема нобелівські лауреати Сванте Арреніус, Вальтер Нернст, Вільям Рамзай.
Вільгельм Оствальд і Сванте Арреніус
За активної участі Вільгельма Оствальда була створена організація «Міст» (Die Brücke — Міжнародний інститут організації інтелектуальної праці), що ставила собі за мету каталогізацію та впорядкування відомих знань, міжнародне співробітництво в сфері бібліографії та документації для того, щоб полегшити науковцям усього світу знайомство з науковою літературою. Але, нажаль, була ліквідована 1913 році.
1901 року Альберт Ейнштейн подав заявку на посаду дослідника в лабораторії Оствальда. Це сталося за чотири роки до публікації Ейнштейном спеціальної теорії відносності. Оствальд відхилив заявку Ейнштейна, хоча пізніше між ними виникла сильна взаємна повага. Згодом Оствальд висунув кандидатуру Ейнштейна на Нобелівську премію 1910 року та знову 1912 й 1913 роках.
Після повернення зі Сполучених Штатів 1906 року Оствальд достроково вийшов на пенсію у віці 53 років і присвятив решту життя своїм захопленням і розвитку своїх натурфілософських поглядів.
Завдання 3
Завдання 4
Завдання 5
Презентація до друку
§ 11. Сильні та слабкі електроліти