Довідник Модуль 3.7

Комунікативний шум – це порушення і / або деформації повідомлення, які утруднюють процес передавання або сприйняття інформації. Внаслідок впливу шуму на перебіг комунікації отримана інформація може суттєво відрізнятися від тієї, котру надіслав адресант, або її отримання взагалі унеможливиться. Шум може виникати на всіх етапах (у межах усіх складових) процесу комунікації.

Дослідники виділяють два типи комунікативного шуму: технічний шум і смисловий шум.

Технічний шум – це фізичні перешкоди передання повідомлення, пов'язані із зовнішніми факторами, які заважають почути / побачити повідомлення і не залежать від змісту повідомлення, наприклад: гучна музика, чиясь розмова, погане з'єднання по телефону, шум транспорту на вулиці, нерозбірливий почерк тощо.

Смисловий шум – це непорозуміння на рівні значення слів і понять, пов'язане з інтерпретацією змісту, коли повідомлення почули / побачили, але неправильно зрозуміли. Він залежить від знань, досвіду, культури, наприклад: незнайомі слова, термінологія, різні діалекти однієї мови, сленг, жаргон, професійна лексика (юридична, медична), культурні відмінності у розумінні жестів, іронія, яку сприйняли буквально.

Бульбашка фільтрів (англ. filter bubble, також інформаційна бульбашка) — це ситуація, коли людина отримує інформацію лише певного типу й поступово опиняється в інформаційній ізоляції. Це відбувається через роботу алгоритмів соцмереж, пошукових систем і новинних платформ. Алгоритми намагаються показувати користувачеві саме те, що, на їхню думку, йому сподобається. Вони роблять це на основі даних про людину:

• місцезнаходження;
• історія пошуку;
• сторінки та відео, на які ви натискаєте («поведінка після кліка»);
• контент, який ви лайкаєте, коментуєте чи репостите.

Через це стрічка поступово стає «однобокою»: ви бачите лише ті думки, погляди й новини, які підтверджують ваші попередні інтереси, а іншу інформацію алгоритми просто не показують. Що це означає на практиці? Учень, який часто дивиться відео про спорт, отримує майже тільки спортивні новини, відео і блоги. Якщо хтось цікавиться лише певною музикою — йому постійно пропонують музикантів цього стилю і майже не показують інші жанри. Якщо людина часто читає матеріали з однієї точки зору (наприклад, про екологію, моду або політику), алгоритм «вирішує», що інша інформація їй не потрібна — і перестає її пропонувати. У результаті людина опиняється ніби в культурній або інформаційній бульбашці: вона чує тільки ті голоси й думки, які співпадають з її власними, і майже не зустрічає альтернативних поглядів. Чому це може бути небезпечно:

• Ми втрачаємо можливість побачити іншу точку зору.
• Стає складніше критично мислити, бо все довкола ніби «погоджується» з нами.
• Можна легко повірити фейкам, бо інформація не перевіряється з інших джерел.
• Люди з різними поглядами починають гірше розуміти одне одного.

Лінгвістичний термін слова «період» означає особливу синтаксичну конструкцію, яка характеризується ґрозгорнутим викладом певного змісту й водночас – структурною цілісністю.

Період не є окремим структурним типом речення, його не можна віднести до жодного з відомих структурних типів. Період – це своєрідна організація складних, а інколи простих, переважно ускладнених речень. Періоди не мають єдиної граматичної структури. Визначальною ознакою періоду є специфіка побудови їх. Усі вони чітко діляться на дві частини. У першій частині є обов'язково ряд однорідних елементів, подібних за будовою й за граматичною та смисловою функцією, які залежать від другої частини, що завершує весь вислів. Кожен із однорідних елементів, що входять до складу першої частини періоду може більшою чи меншою мірою ускладнюватися найрізноманітнішими синтаксичними засобами уточнення висловленої думки – підрядними реченнями, відокремленими членами, вставними словами.

Істотною рисою періоду є те, що в ньому більш-менш повно висловлено певний зміст (перша частина), а в другій частині підведено підсумок, зроблено висновок із наведених фактів. Періодові властивий постійний порядок розміщення його частин: спочатку перша частина, а потім друга. Період має інтонацію, властиву лише йому. Перша частина періоду характеризується специфічною висхідною інтонацією: зберігаючи загальну перелічувальну інтонацію, кожен наступний з однорідних елементів, вимовляється вищим тоном, ніж попередній, кульмінація тону припадає на останній член і завершується тривалою паузою. Друга ж частина починається значно нижчим тоном і вимовляється із завершальною інтонацією. Основні риси періоду:

• ритміко-інтонаційна завершеність;
• двочастинність, симетрія;
• чітка структура (протиставлення / зіставлення частин, наростання напруги й завершення);
• стилістичне значення (урочистість, піднесеність, виразність).

(Джерело: pidru4niki.com)

«Мапа персонажів» — це схема, за допомогою якої автор твору або читач-аналітик візуалізує зв'язки всіх героїв історії, їхні ролі, конфлікти та розвиток протягом сюжету. Цей інструмент допомагає авторам відстежувати складні сюжети, а читачам — краще розуміти динаміку взаємин між персонажами.

Як письменник використовує мапу персонажів:

• Під час створення роману він «бачить», хто з ким пов’язаний.

Наприклад: в «Убити пересмішника» авторка може помістити Джин Луїзу (Скаут) у центр мапи, а навколо — Аттікуса, Джема, Келпурнію, сусідів, однокласників, Томa Робінсона, Бу Редлі. Така схема дає змогу бачити всі кола взаємодії дитини-оповідачки.

• Щоб не заплутатися у великій кількості героїв.

Наприклад: у романі є багато другорядних персонажів — Мейелла Юелл, Боб Юелл, міс Стефані Кроуфорд тощо. Мапа допомагає авторам тримати під контролем, хто яку роль виконує і як різні персонажі перетинаються у лінії судового процесу та в історії про дорослішання Скаутє.

• Щоб планувати конфлікти й сюжетні лінії.

Наприклад: на мапі можна позначити конфлікт між Аттікусом і Бобом Юеллом, напружені стосунки родини Фінчів із частиною містян, а також невидимий, але важливий зв’язок між дітьми та Бу Редлі. Це допомагає авторові бачити, які стосунки будуть загострюватися, а які — розкриватися ближче до фіналу.

Як читач користується мапою персонажів:

• Щоб краще розібратися у складному творі.

Наприклад: мапа допомагає зрозуміти, як пов’язані родини Фінчів, Юеллів і Робінсонів, чому містяни реагують по-різному на Аттікуса, та які групи й соціальні прошарки представлені в Мейкомбі.

• Щоб простежити розвиток героя.

Читач або читачка може позначити, як на Скаут впливають різні персонажі. Наприклад: Аттікус навчає її справедливості й емпатії; міс Мауді — розумінню людської природи; конфлікти з однокласниками показують їй упередження суспільства; взаємодії з Бу Редлі змінюють її уявлення про страх і доброту.

• Щоб зрозуміти мотиви персонажів через їхні стосунки.

Ретроспекція — це художній прийом, за допомогою якого автор або персонаж повертається до подій минулого, щоб пояснити теперішні обставини, мотиви вчинків або глибше показати внутрішній світ героя. Іншими словами, ретроспекція — це «погляд назад», який допомагає читачеві краще зрозуміти, чому все відбувається саме так. Наприклад, роман Гарпер Лі «Убити пересмішника» побудований на ретроспекції: доросла Джин Луїза (Скаут) згадує події свого дитинства в Мейкомбі. Це дозволяє поєднати дитяче сприйняття з дорослим розумінням суспільної несправедливості.

Ретроспекція може проявлятися у різних формах:

• спогади персонажа (усні чи внутрішні);
• епізоди зі снів, у яких оживають минулі події;
• листи, що повертають до того, що було раніше;
• щоденникові записи, які відкривають попередні емоції чи факти.

Ретроспекція протиставляється антиципації — художньому погляду в майбутнє, передбаченню або натяку на події, які ще стануться.

Навіщо автори використовують ретроспекцію:

1. Пояснити мотиви героя. Минулі події показують, чому персонаж чинить або думає саме так у теперішньому сюжеті.
2. Поглибити внутрішній світ персонажа. Спогади розкривають його характер, травми, важливі переживання.
3. Створити ширший художній час. Ретроспекція дозволяє «розширити» рамки теперішнього сюжету, показавши історію життя героя.
4. Підкреслити контраст між минулим і теперішнім. Це підсилює драматизм або допомагає побачити, як змінилася людина чи світ довкола.