Довідник Модуль 3.5

Усне та письмове мовлення – це два основні канали комунікації, де усне (розмова, презентація) є швидким, інтерактивним і включає невербальні сигнали (жести, міміка), тоді як письмове (електронна пошта, документи, повідомлення в соцмережах) є більш структурованим, дозволяє редагування і фіксує інформацію надовго, хоч і є менш емоційним. Сучасний цифровий простір пропонує гібридну форму, поєднуючи елементи обох.

Як до усного, так і писемного мовлення ставляться певні вимоги. Зокрема мовлення людини має характеризуватися змістовністю, логічністю, послідовністю, багатством, точністю, виразністю, доречністю, правильністю тощо.

Протиставлення форм мовленнєвої діяльності говоріння — слухання, письмо – читання ґрунтується на протиставленні ролей учасників комунікації (спілкування), а саме:

• адресанта (автора, ініціатора говоріння або письма) та
• адресата (того, хто слухає або читає).

Ініціатор мовлення (адресант, автор) завжди має якийсь мотив (що спонукало?) для започаткування й здійснення акту мовлення (усного чи письмового) та ставить перед собою певну мету (чого намагається досягти?). Вправний адресант зазвичай ураховує при цьому фактор адресата (окрему особу або цільову аудиторію), тобто прогнозує те, як можна ефективно досягти мети комунікації, зважаючи на особливості адресата. Спроможність аналізувати прослухане / прочитане з цих оглядів свідчить про сформоване вміння критичного слухання / читання.

Сучасні медіа й соціальні мережі суттєво впливають на те, як ми спілкуємося. Мова новинних сайтів, блогів, чатів і стрічок у соцмережах поєднує елементи розмовного стилю, журналістські жанри та особливості цифрового середовища (мультимедійність, гіпертекстуальність). Її головна мета — швидко, емоційно передати інформацію та привернути увагу читача.

Ключові риси мови медіатексту:

1. Доступність (використовуються прості мовні засоби, щоб бути зрозумілим широкому загалу).
2. Лаконічність (текст має бути стислим, щоб швидко передати суть, особливо в новинах).
3. Мультимедійність (у тексті поєднують різні знакові системи: текст + зображення, аудіо, відео).
4. Емоційність (у тексті використовують емоційно забарвлену лексику, риторичні фігури).
5. Стандартизованість (у текстах наявні мовні кліше, особливо в новинах та рекламі).
6. Гіпертекстуальність (тексти містять зв'язки (гіперпосилання) з іншими текстами чи їх частинами, дозволяючи читачеві вільно переміщатися між ними).
7. Динамічність: поширення неологізмів, вживання скорочень й абревіатур, сленгу.

Поширення нових слів — неологізмів і запозичень – це дуже яскрава особливість мові медіатекстів. Наприклад: стрім, блогер, лайк, пост, фейк, хештег. Часто ці слова приходять з англійської мови та пристосовуються до української: репостити, забанити, зачекінитися. У соцмережах поширені скорочення й абревіатури, які економлять час і роблять спілкування швидшим: імхо (in my humble opinion — «на мою скромну думку»), лол (laughing out loud — «дуже смішно»), ок, брб (be right back — «зараз повернуся»). Також часто використовується сленг: інфа (інформація), відос (відео), комент (коментар).

Важливою рисою мови соцмереж є використання емодзі та інших невербальних засобів. Смайли 🙂😂❤️ допомагають передати емоції, настрій і ставлення до сказаного. Наприклад, фраза «Класна новина 🙂» сприймається тепліше, ніж просто «Класна новина». Окрім емодзі, у текстах часто використовуються зображення: фотографії, GIF-зображення, меми. Наприклад, короткий підпис «Ранкова кава — і в бій 💪☕» разом із фото горнятка кави створює яскравіший образ і посилює зміст повідомлення.

Отже, мова медіа та соціальних мереж — це динамічна система, яка постійно змінюється і відображає ритм сучасного життя.

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група речень, поєднаних між собою в одне ціле за змістом і граматично, що виражають розвиток певної думки (мінімум 2 речення).

ССЦ – одиниця більша, ніж речення. Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структурою і самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такими реченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичної послідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів.

Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих речень зумовлюється ставленням мовця до висловлюваного. Частинами ССЦ є зачин, основна частина, кінцівка. Складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацом. Абзац – це частина тексту між двома відступами. Абзац не має особ­ливого синтаксичного оформлення і може складатись з одного речення.

Щоб окремі речення в підсумку утворили складне синтаксичне ціле, вони мають бути пов’язані між собою. Виділяють два основних типи зв’язку речень — послідовний і паралельний.

Зазвичай можливе (і це найчастіше і трапляється) поєднання обох типів зв’язку.

Зв’язність складного синтаксичного цілого забезпечують засоби зв’язку: лексичні та граматичні (морфологічні та синтаксичні).

Крім зазначених у таблиці, зв’язність речень у складному синтаксичному цілому забезпечують і інші засоби, наприклад, інтонація, паузи, наголоси, а також позамовні знання й уявлення людини (розуміння ситуації, асоціації тощо).

Медіатекст — це створений і поширений у сфері масових комунікацій текст. Він поєднує слово, зображення, звук, відео та інтерактивні можливості, тому його структура й спосіб сприймання значно ширші, ніж у друкованих текстів. Нижче подано ключові ознаки медіатексту.

1. Інтегративність та полісемічність. Медіатекст поєднує різні знакові системи — мовну, візуальну, аудіальну. Вони разом створюють багатошаровий зміст. Приклад: новинний сюжет на телебаченні, де ведучий говорить текст, паралельно демонструються інфографіка, фото з місця події, а за кадром звучить фоновий звук.
2. Інтерактивність. Глядач або читач може реагувати на контент: залишати коментарі, ставити «лайки», поширювати пости, відповідати в опитуваннях чи брати участь у стрімах. Приклад: пост у Facebook чи TikTok, під яким користувачі активно обговорюють подію або висловлюють власні позиції.
3. Гіпертекстуальність. Медіатекст часто містить гіперпосилання, теги, хештеги, що ведуть до додаткових матеріалів або пов’язаних тем. Це робить його відкритою системою, яка запрошує читача до подальшої навігації. Приклад: онлайн-стаття з вбудованими посиланнями на попередні публікації, відео чи офіційні документи.
4. Масовість. Медіатекст створюється для широкої аудиторії: його можуть споживати тисячі або мільйони людей незалежно від віку, професії чи місця проживання. Приклад: популярні відеоблоги, подкасти або вірусні ролики, що охоплюють великі групи користувачів.
5. Медійність. Медіатекст існує в системі масової комунікації та поширюється через медіа — телебачення, радіо, інтернет-платформи, соціальні мережі, друковану пресу. Приклад: інформаційний матеріал на новинному сайті чи фрагмент випуску новин, оприлюднений на YouTube.
6. Відкритість і незавершеність. Медіатекст здатен змінюватися: оновлюватися, розширюватися, доповнюватися коментарями, даними, реакціями користувачів. Приклад: онлайн-новина, яка протягом дня доповнюється новими подробицями; відео, яке набуває нового сенсу через коментарі або створені користувачами ремікси.
7. Цілісність і зв’язність. Попри мультимодальність, медіатекст зберігає логічну організацію: візуальні й аудіальні елементи підтримують основний зміст, пояснюють його або структурують. Приклад: документальний фільм, де закадровий текст послідовно пов’язує інтерв’ю, кадри хроніки, графіку та статистику в єдину розповідь.

Література — мистецтво слова, яке відрізняється від інших мистецтв своїм матеріалом. У наш час, з огляду на активний розвиток художньої літератури і її якісну неоднорідність, як правило, виділяють такі основні функції художньої літератури:

1. Естетична — полягає у тому, що твір дає читачу інтелектуально-емоційне задоволення від спілкування з прекрасним. Твір заспокоює, тобто знімає афекти, сильні пристрасті. Насолода від прочитаного тим більша, що твір дає змогу відчути сильні, навіть фатальні пристрасті немовби збоку, без будь-якої загрози для власного існування. Твір, нарешті, розвиває в нас почуття прекрасного, інколи ж просто розважає.
2. Етична, яка тісно пов'язана з естетичною. Насолода, яку ми відчуваємо, читаючи твір, часто є прямим наслідком того, що автор задовольняє моральні запити читача. Читач співпереживає моральним вчинкам героїв твору чи історіям їхнього життя і перетворює набутий етико- естетичний читацький досвід на власний життєвий досвід, на свою активну життєву позицію. Ідеал, винесений з твору, стає ідеалом читача.
3. Пізнавальна — полягає в тому, що художній твір є активним джерелом поповнення знань про навколишній світ, розширює наші уявлення про історичну епоху, про яку в ньому йдеться, про побут, культуру і звичаї зображених у ньому людей.
4. Духовнотворча — художній твір не просто задовольняє естетичні переживання людини, а й робить її кращою, духовно багатшою, розвиває її внутрішній світ, врешті-решт, допомагає людині краще пізнати, не лише об'єктивну дійсність, а й свою власну особистість. Визначаючи своє ставлення до тих чи інших явищ, людських типів, які стали предметом етичної оцінки автора, а також своє ставлення до авторської позиції, ми тим самим глибше й повніше починаємо розуміти свою власну суть, зміст власних намірів і бажань, думок і почуттів.

(Джерело: КІПУ)