Комунікація
Мовленнєві стратегії та тактики міжособистісної комунікації
Інформація
Репрезентативність вибірки
Мовні засоби
Двокрапка між частинами безсполучникового складного речення
Текст
Підтекст у нехудожніх текстах / медіатекстах
Літературний твір
Рондель
Мовленнєві стратегії та тактики міжособистісної комунікації
Міжособистісне спілкування — це обмін думками, почуттями, інформацією між людьми в різних життєвих ситуаціях. Щоб спілкування було ефективним, співрозмовники використовують мовленнєві стратегії — загальні наміри або плани мовленнєвої поведінки, які допомагають досягти мети розмови. Кожна стратегія реалізується через конкретні тактики — мовні прийоми, за допомогою яких людина підтримує діалог, виявляє ставлення, змінює тему або завершує розмову.
На етапі встановлення контакту важливо створити доброзичливу атмосферу. Тут застосовують такі стратегії: зацікавити співрозмовника, показати відкритість до спілкування. Ці стратегії передбачають різні тактики, що стимулює розмову:
вітання («Привіт! Як твій день?»);
представлення («До речі, я Марко — ми разом у проєкті працюватимемо»);
уточнення теми («Ти ж теж готуєшся до дебатів про дружбу?»);
короткий комплімент («Тобі пасує цей колір — гарний вибір!»);
запитання («Ти любиш слухати музику, коли сумно?»).
Наприклад, розмову можна розпочати, поєднуючи вітання із запитанням: «Привіт! Ти бачив новий кліп тієї групи, про яку ми вчора говорили?». Такі мовні кроки допомагають природно розпочати спілкування й налаштувати партнера або партнерку на діалог. Під час основної частини діалогу головне — виявити зацікавленість і повагу до думки співрозмовника. Тут доречними є такі стратегії: зберегти позитивний емоційний тон і сприяти взаєморозумінню. Тактики, які варто застосовувати на цьому етапі:
активне слухання (уточнення, перефразування: «Ти маєш на увазі, що…?»);
невербальні сигнали підтримки (усмішка, кивок, зоровий контакт);
вияв емоційної підтримки («Я тебе розумію», «Тобі, мабуть, було неприємно»);
згода чи часткова згода («Так, я теж так думаю», «Можливо, ти маєш рацію»);
аргументація («Я так вважаю, бо…», «На мою думку, важливо пам’ятати, що…»);
уточнення або запит на пояснення («А можеш трохи детальніше пояснити?»).
Такі тактики свідчать про увагу до партнера й допомагають уникнути непорозумінь. Іноді під час розмови потрібно м’яко перейти до іншого питання. Допомагають такі стратегії: перенаправити розмову, не порушуючи емоційної рівноваги. Вони реалізуються через тактики:
використання зв’язок між темами («До речі, це нагадало мені…»);
узагальнення сказаного («Отже, виходить, що для тебе головне — довіра. А як ти ставишся до…?»);
легкий жарт або коментар («Схоже, ми занадто серйозно про це говоримо — поговорімо про щось приємне!»).
Наприклад, у розмові, яка стала перетворюватися в суперечку із-за різних поглядів на дружбу, можна неочікувано запитати: «До речі, про щирість — ти колись писав листа, як у вірші Лесі Українки?». Такі переходи зберігають природний ритм спілкування й підтримують інтерес. Фінал діалогу має залишити приємне враження. Подякувати, узагальнити основну думку, попрощатися ввічливо – це загальновідомі стратегії, типові для цього етапу спілкування. Реалізуються вони в певних тактиках:
підсумок («Отже, ми дійшли згоди, що…»);
позитивна оцінка («Мені було цікаво з тобою поговорити»);
побажання («Гарного вечора!»);
домовленість про наступне спілкування («Поговоримо про це ще в школі?»);
вибачення або пояснення причини завершення («Мушу бігти, але рада була тебе почути»).
Наприклад, завершити спілкування з людиною, з якою, може і був знайомий, але вперше мав розмову, можна так: «Мені було приємно поговорити. До зустрічі завтра!». Таке завершення зберігає доброзичливі стосунки й створює основу для подальшої комунікації.
Отже, мовленнєва стратегія — це план дій у спілкуванні, а тактика — конкретний спосіб реалізувати цей план у мовленні. Уміння добирати відповідні стратегії й тактики допомагає людині не лише ефективно висловлювати свої думки, а й будувати гармонійні стосунки з іншими.
Репрезентативність вибірки
Репрезентативна вибірка – це така група людей, яку обирають для опитування чи дослідження так, щоб вона правдиво відображала думку, поведінку або риси всієї спільноти (наприклад, класу, школи, міста чи країни). Якщо неможливо опитати всіх, дослідники формують меншу, але різноманітну групу, у якій є представники різного віку, статі, рівня освіти, соціального статусу, інтересів тощо. Тоді результати дослідження вважають надійними й об’єктивними, адже вони показують реальну картину, а не думку однієї групи.
Наприклад, якщо ви хочете дізнатися, які види спорту найпопулярніші серед школярів, то опитування лише друзів із футбольної секції не буде репрезентативним — усі вони вже мають спільні інтереси. Щоб вибірка була справді репрезентативною, варто залучити:
кількох хлопців і дівчат із різних класів;
учнів, які займаються різними видами спорту (футболом, плаванням, танцями, легкою атлетикою тощо);
тих, хто спортом не займається, але цікавиться здоровим способом життя.
Подібний підхід застосовують і професійні соціологи. Наприклад, під час досліджень, які проводить Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) або Центр Разумкова, обирають репрезентативну вибірку, щоб результати відображали думку всієї молоді України. Так, у дослідженні «Молодь України – 2023», яке замовило Міністерство молоді та спорту, до вибірки увійшли юнаки та дівчата віком від 14 до 35 років з усіх регіонів країни, різного рівня освіти, релігійних поглядів і місця проживання (місто чи село). Завдяки цьому вдалося виявити, що найбільше молодь цікавлять освіта, кар’єра, подорожі та волонтерство.
Інше опитування — «Цінності та пріоритети сучасної молоді в Україні» (Фонд «Демократичні ініціативи», 2022) — показало, що більшість українських підлітків надають перевагу свободі самовираження, активній громадянській позиції та вірять у важливість освіти для майбутнього. Ці висновки стали можливими саме тому, що вибірка була репрезентативною, тобто відображала різні групи молодих людей по всій країні. Підсумовуючи, можна сказати, що репрезентативна вибірка — це зменшена, але точна модель усього суспільства, яку обирають так, щоб результати дослідження можна було справедливо поширити на всіх. Саме тому вона є основою будь-якого достовірного соціологічного опитування.
Двокрапка між частинами безсполучникового складного речення
Двокрапку ставимо:
Якщо друга частина речення розкриває причину того, про що йдеться в першій частині (замість двокрапки можемо підставити «бо», «тому що»). На морі ставало темно: з берега насувала хмара.
Якщо друга частина речення доповнює, конкретизує те, про що йдеться в першій (замість двокрапки можемо підставити «що»). Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня.
Якщо друга частина речення пояснює зміст першої (замість двокрапки можемо підставити «а саме»). Хай оживає істина стара: людина починається з добра.
Підтекст у нехудожніх текстах / медіатекстах
Підтекст у нехудожніх текстах і медіатекстах (есе, публіцистиці, рекламі, політичних виступах, документах, новинах) — це прихований, не прямо висловлений зміст, за допомогою якого автор або комунікатор впливає на думки, емоції й поведінку адресата. Він може виражатися через емоційно забарвлену лексику, іронію, евфемізми, метафори, інтонаційні натяки, добір фактів чи їх замовчування.
У публіцистиці підтекст часто передає оцінку або авторську позицію. Наприклад, у статті «Молодь обирає тишу: чому покоління без голосу відмовляється від політики» («Українська правда», 2024) сам заголовок містить підтекст — натяк на розчарування молоді в політичних процесах, навіть якщо це прямо не сказано в тексті.
У новинах підтекст може завуальовано спрямовувати сприйняття подій. Так, заголовки на кшталт «Заява президента не залишила байдужими громадян» чи «Скандальне рішення викликало хвилю обговорень» формують у читача наперед задану емоційну реакцію — очікування схвалення чи обурення. Подібні прийоми використовуються, наприклад, у медіа «ТСН» або «24 канал», де часто через емоційні дієслова («вразив», «шокував», «збурив») непомітно задається тон сприйняття новини.
У політичних промовах підтекст проявляється через «м’які» формулювання, евфемізми, апеляції до спільних цінностей. Наприклад, коли у виступі політика звучить фраза «Ми маємо пройти цей шлях разом», це не лише заклик до єдності, а й натяк на необхідність підтримати певне рішення влади, навіть якщо воно непопулярне.
У рекламі підтекст створюють через емоційні тригери та образи успіху, безпеки чи привабливості. У слогані «Ти цього варта» (L’Oréal) приховано меседж не лише про косметику, а й про самоповагу та впевненість жінки. А реклама банку зі словами «Майбутнє починається сьогодні» (ПриватБанк) підсвідомо формує відчуття, що скористатися послугами установи — це прояв відповідальності та далекоглядності.
Отже, підтекст у нехудожньому мовленні — це інструмент впливу, який дозволяє автору або мовцю сказати більше, ніж висловлено прямо, залишаючи адресатові простір для емоційного або смислового домислення. Саме через підтекст формуються приховані смисли, що керують сприйняттям і поведінкою читача чи слухача.
Рондель
Рондель — це віршова форма, яка складається з тринадцяти рядків, об’єднаних двома або трьома римами. Особливість ронделя полягає у повторенні деяких рядків: перші два рядки повторюються в середині та наприкінці твору, створюючи музичність і гармонійність звучання.
Зазвичай рондель має таку схему побудови:
A B a a b A B a a b A B,
де великі літери позначають повторювані рядки, а малі — нові.
Цей жанр виник у французькій поезії XIV століття, а згодом поширився в інших європейських літературах. У ронделі часто виражають почуття, настрій або спогад, адже повтори створюють ефект задумливості, мелодійності, ніжної ліричності.
Завантажити Довідник Модуль 2.6