Довідник Модуль 1.7

Ток-шоу є одним із порівняно нових жанрів для українського інформаційного простору, він набув поширення в останні десятиліття і є вторинним щодо аналогічних жанрів, представлених у західних мас-медіа. Здебільшого ток-шоу визначають як один з телевізійних жанрів, що є цілком логічним, оскільки він функціонує виключно в телевізійному форматі та є синтезом вербального, візуального та аудіального видів мистецтв. Термін ток-шоу (англ. talk-show) вказує на поєднанні розмови з виставою з домінуванням першого складника, тому вербальний компонент є найпотужнішим у цьому жанрі.

<…> Характерною ознакою ток-шоу є інтерактивний характер й телевізійний формат: обговорення проблемного питання або розважальна тематика під модеруванням ведучого і кількох учасників за умови обов’язкової присутності в студії зацікавленої аудиторії.
<…> Серед основних типів ток-шоу виокремлено політико-аналітичні, розва- жальні, інтелектуальні, детективні і пародійні.

<…> За структурою ток-шоу містить вступну частину (окреслення теми обгово- рення ведучим), виступи запрошених ораторів (політиків, журналістів, медіа експертів та ін.), обмін думками щодо обговорюваного питання між учасни- ками, представлення реакції аудиторії (в активній або пасивній формі), завер- шення обговорення (підсумки ведучого). Під час перебігу ток-шоу ведучий активно керує взаємодією: надає слово, перериває учасників, корелює їх дії тощо.

<…> Активне обговорювання проблем іноді має настільки жвавий характер, що ведучий втрачає ініціативу і не може зупинити учасників спілкування. За та- ких умов ток-шоу переривається рекламною паузою, зокрема якщо воно транслюється в прямому ефірі.
<…> Серед використаних у ток-шоу мовних засобів на перший план виходить емоційно-експресивна і стилістично знижена лексика, риторичні й відкриті питання.

(Джерело: Н. В. Кондратенко «Жанрові особливості ток-шоу в українському політичному дискурсі»)

У міжособистісній та публічній комунікації дистанція — це не лише фізичне розташування співрозмовників, а й психологічна, соціальна, ролева та емоційна відстань між ними. Вона визначає:

• ступінь формальності;
• рівень відкритості;
• баланс влади в діалозі;
• емоційний контакт.

Саме тому дистанція — один із ключових чинників, що впливають на ефективність комунікації в будь-якому середовищі. Інколи спілкування унеможливлюється, коли співрозмовники знаходяться занадто далеко одне від одного, або навпаки – занадто близько. Психологи називають кілька видів дистанції, коли спілкування є можливим:

• інтимна дистанція (спілкування близьких людей) – це відстань до 0,5 м;
• персональна (спілкування із знайомими людьми) – це відстань від 0,5 до 1,2 м;
• соціальна (офіційне спілкування) – це відстань від 1 м і 20 см до 3 м;
• публічна дистанція (виступ перед аудиторією) – від 3 до 7 м.

Дистанція в спілкуванні має певну функцію. Вона захищає приватність, створює міжособистісний комунікативний простір.

Асоціативна організація інформації — це спосіб структурування, за якого одиниці інформації пов’язуються між собою не за суворою ієрархією чи послідовністю, а через зв’язки за змістом, асоціаціями, схожістю, контекстом чи досвідом користувача. Основні риси асоціативної організації:

• Немає чіткої лінійної структури (як, наприклад, у змісті книги).
• Користувач або читач рухається від однієї ідеї до іншої через асоціації.
• Різні користувачі асоціюють інформацію по-різному.

Де можна натрапити на асоціативну організацію інформації:

1. Гіпертекст (веб-сайти, Вікіпедія)

• Посилання в тексті дають змогу переходити від однієї теми до пов’язаної (навіть якщо вона в іншій категорії).
• Вікіпедія — класичний приклад: читаєш про «історію літератури», переходиш на «романтизм», далі на «Шевченка» тощо.

2. Мисленнєві карти (mind maps)

• Інформація розташовується довкола ключового поняття у вигляді гілок, які з’єднані за змістом, асоціаціями.

3. Інформаційні системи штучного інтелекту

• Асоціативні нейронні мережі і бази знань часто будуються за принципом семантичних полів і смислових зв'язків між поняттями.

4. Психологія

• Існують техніки для запам'ятовування (мнемотехніки), коли інформація згадується через пов'язані образи, емоції, події (асоціативна пам'ять).

5. Художні тексти / медіатексти

• У художніх текстах або медіатекстах автори часто використовують асоціації для побудови образів, для створення певного контексту.

Складнопідрядні речення з двома і більше підрядними за характером взаємозв’язку головного й підрядного речень поділяються на такі види:

1. складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;
2. складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;
3. складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю.

У складнопідрядних реченнях з послідовною підрядністю перше підрядне речення залежить від головного, а решта — послідовно одне від одного. При цьому підрядне речення, до якого відноситься інше підрядне, стає головним щодо нього:

• Місяць світив так ясно, що можна було розгледіти кожен кущик полину, який тільки й ріс тут на пересохлій землі).

Однорідна підрядність — це така підрядність, при якій два і більше підрядні речення відносяться до того самого слова в головному реченні або до головного речення в цілому і відповідають на одне й те саме питання. Зазвичай вони приєднуються до головного речення однаковими сполучниками:

• У Стеблеві, де кінчається містечко, де Рось розливається з тісних берегів, є дуже гарне місце (І. Нечуй-Левицький).

Однорідні підрядні речення можуть поєднуватися між собою за допомогою сполучників сурядності; тоді перед другим підрядним сполучник підрядності зазвичай відсутній:

• Вночі Андрій довго не міг заснути, бо в хаті було видно од великих зірок на небі і густо пахло холодною м’ятою (Гр. Тютюнник).

При неоднорідній підрядності підрядні речення відповідають на різні питання, тому що належать до різних видів підрядних речень або ж відносяться до різних членів того самого головного речення:

• Люди охоче погоджуються з тим, що твердить їх приятель, проте наперед відкидають те, про що говорить несимпатична для них особа або супротивник (І. Томан).

В одному складному реченні можуть поєднуватися різні типи підрядності, насамперед однорідна та неоднорідна:

• Коли зграя залетить далеко і в тумані стане тихо, я зупиняюся й наслухаю, що робиться попереду (Гр. Тютюнник).

(Джерело: zno.if.ua)

Епістолярний стиль – це функціональний різновид літературної мови, який використовується в писемному спілкуванні, зокрема в листуванні. Епістолярний стиль може поєднувати в собі елементи різних стилів мовлення, наприклад, розмовного, художнього, ділового, залежно від конкретної ситуації. Виділяють такі різновиди епістолярного стилю:

• родинно-побутовий (між членами родини);
• інтимно-товариський (між близькими друзями);
• приватно-діловий (у листуванні з робочих питань).

Де вживається епістолярний стиль?

• У особистому спілкуванні між людьми.
• У діловій переписці (школа, робота, офіційні установи).
• У літературі (наприклад, у романах, де дія відбувається через листування (епістолярні романи), щоденники).

Жанри, які належать до епістолярного стилю:

• Особисті листи. Наприклад, лист другу, батькам, родичам.
• Офіційні листи. Запити, скарги, заяви, звернення до установ.
• Електронні листи (email). Листування в інтернеті.
• Щоденникові записи (форма листа самому собі).

Ток-шоу, як і літературні твори, виконують роль соціального дзеркала — в них автори ставлять запитання, моделюють поведінку, впливають на прийняття рішень. Порівняння літературного твору і ток-шоу виявляє суттєві відмінності і на рівні мети створення, і на рівні форми подання, і на рівні авторства, і на рівні художніх засобів.

Важливо зазначити, що ток-шоу можуть містити емоційну оцінку (як у ліриці, через ведучого). Більшість ток-шоу мають попередньо продуманий сюжет: експозиція, зав’язка, кульмінація, розв’язка, тому можна бачити схожість з епічними творами. У ток-шоу між учасниками розподілені ролі (ведучий, гість, експерт), є конфлікт, тобто елементи, типові для драми. Ток-шоу — це медіатекст, але має певні літературні ознаки, тому його можна співвіднести з деякими літературними жанрами, а саме такими, як:

• публіцистичне есе;
• п'єса;
• сатирична повість;
• детективний роман.