Довідник Модуль 1.5

Ділове спілкування – це спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників. Ділове спілкування є специфічною формою контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозицією, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Завданням ділового спілкування є ефективна співпраця. Щоб спілкування було ефективним, воно повинно базуватись на моральних цінностях, моральній культурі, на таких правилах і нормах поведінки, які сприяють розвитку співпраці. Це зміцнення взаємодовіри, повага, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань.

У сучасному світі ми щодня стикаємося з великим обсягом інформації — у книгах, довідниках, на сайтах і в бібліотеках. Щоб швидко її знайти, важливо розуміти, як саме вона організована. Існують два основні способи: тематична та логічна організація інформації. Розглянемо, що таке тематична організація інформації.

Тематична організація — це коли інформацію групують за темами або напрямами. Наприклад, на сайті Acmodasi.com.ua є розділи: «Кастинги», «Актори», «Агентства», «Навчання» — усе згруповано за тематикою. Користувачі можуть швидко знайти кастинг саме для дітей або акторів без досвіду.

У бібліотеках книжки розставлені на полицях за темами: художня література, історія, природознавство, біологія; каталоги мають тематичні рубрики — наприклад, «українська поезія», «світова історія». У дитячих енциклопедіях окремі розділи присвячені тваринам, космосу, науці, людському тілу — і все це окремими тематичними блоками. У наукових збірниках статті згруповані за напрямом: мовознавство, літературознавство, педагогіка тощо. Тематична організація інформації дуже зручна для загального ознайомлення. Тематичні розділи дозволяють користувачеві переглядати матеріал за інтересами, навіть якщо він не шукає щось конкретне. Наприклад, у дитячій енциклопедії учень може просто обрати тему «космос» — і дізнатися щось нове, не вводячи конкретне слово.

Тематична організація інформації чудово підходить для комплексного вивчення теми.Якщо треба глибоко вивчити певний напрям (наприклад, «історія України»), тематична організація одразу об'єднує всі матеріали за цією темою.У збірниках наукових статей або освітніх платформах теми допомагають зосередитися на одному напрямі без відволікань. Тематична організація інформації допомагає бачити зв’язки між матеріалами. У тематичному блоці різні матеріали можуть доповнювати один одного: текст, відео, завдання, тести — усе навколо однієї теми. Це сприяє цілісному розумінню.

Тематична організація інформації є доступною навіть для молодших користувачів. Діти ще не завжди вміють користуватись алфавітними або складними фільтрами. Тематичні малюнки чи заголовки — як-от «Тварини», «Динозаври», «Людина» — простіші й зрозуміліші. Тематична організація інформації добре працює при візуальній подачі. Тематичні каталоги легко перетворити на інфографіку, меню, мапу знань. Це робить сайт або довідник більш «дружнім» для користувача. Розуміння способів організації інформації допоможе вам краще орієнтуватися в інформаційному просторі, ефективніше вчитися та працювати з текстами будь-якої складності.

Підрядні речення причини відповідають на питання чому? через що? з якої причини?. Вони пояснюють головне речення в цілому і приєднуються до нього сполучниками бо, тому що, через те що, від того що, завдяки тому що, оскільки. Вказівними словами у головному реченні можуть виступати прислівники тому, затим,
сполука через те. Підрядна частина причини пояснює всю головну частину в цілому, може стояти перед головною частиною, після неї та всередині її. Складені сполучники типу тому що, через те що, від того що в таких реченнях можуть вживатися нерозчленовано й розчленовано, отже, кома ставиться або перед усім сполучником, або тільки перед що.

Підрядні речення умови вказують на умову, за якої можливе те, про що йдеться в головному реченні. Вони відповідають на питання за якої умови? і приєднуються до головного речення за допомогою сполучників якщо, коли, якби, як, аби, тільки б. Коли підрядне умови стоїть перед головним реченням, то між ними можуть також стояти сполучники то й, і. Підрядна умови може займати будь-яку позицію відносно головної частини.

Підрядні наслідкові вказують на наслідок того, про що йдеться в головному реченні. Вони не відповідають на питання, завжди стоять після головного речення і приєднуються до нього сполучником так що. Складнопідрядні речення з підрядними наслідковими — це такі конструкції, у яких підрядна частина означає результат дії в головній частині або наслідок, що випливає зі змісту головної частини.

Зіставляючи дієприслівникові звороти й підрядні обставинні речення, можна прийти до висновку, що речення з дієприслівниковими зворотами набагато економніші, за змістом мають узагальнюючий характер, а відповідним підрядним обставинним реченням – їхнім синтаксичним паралелям – характерні чіткі умовно-часові, допустові, наслідкові та інші значення. Підрядним реченням характерна також категоричність, смислова завершеність, результативність дії.

Синонімія складнопідрядних речень з підрядними причини та простих речень. Заміна можлива, якщо: частини складнопідрядного речення виражають причиново-наслідкові відношення; у простому реченні причина й наслідок виражені або за допомогою дієприкметникового чи дієприслівникового звороту, або за допомогою інших синтаксичних засобів, які передають ту ж інформацію. При цьому суб’єкт дії в обох частинах складнопідрядного речення має бути той самий. За умови різних суб’єктів дії в головній і підрядній частинах така синонімічність не буде можливою.

Наприклад:

1. Я відклав свою прогулянку дендропарком до наступних вихідних, тому що боюся дощу. – Боячись дощу, я відклав свою прогулянку дендропарком до наступних вихідних. – Через боязнь дощу я відклав свою прогулянку дендропарком до наступних вихідних.
2. Я мусив відкласти свою прогулянку дендропарком до наступних вихідних, тому що дощ міг пуститися з хвилини на хвилину. – заміна неможлива.

Синонімія складнопідрядних речень з підрядними умови й простих речень. Заміна можлива, якщо частини складнопідрядного речення виражають умову й результат дії, а у простому реченні причина й наслідок виражені або за допомогою дієприкметникового чи дієприслівникового звороту. При цьому суб’єкт дії в обох частинах складнопідрядного речення має бути той самий. За умови різних суб’єктів дії в головній і підрядній частинах така синонімічність не буде можливою. Якщо не знаєш броду, то не лізь у воду. – Не знаючи броду, нетлізь у воду. Якщо б ми добре підготувалися і вивчили карту, мандрівка була б набагато комфортнішою й безпечнішою. – заміна неможлива. Варіант «Добре підготувавшись і вивчивши карту, мандрівка була б набагато комфортнішою та безпечнішою» є помилковим, адже тут підметом є мандрівка, а відокремлена обставина, виражена дієприслівниковим зворотом, стосується іншого суб'єкта дії.

Звичайно, синтаксична синонімія урізноманітнює мовлення, але необхідно пам’ятати про семантику речення, тому що одна конструкція може чіткіше передати думку, ніж інша.

Офіційно-діловий стиль — це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера).

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту. Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни в науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є ознакою винятково офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних мовних елементів широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології. Хоча офіційно-діловий стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму вияву (переговори на різних рівнях державної і громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо). Основним видом текстів у офіційно-діловому стилі є документи. Вони класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів – законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського.

В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначають однотипними лексемами, не замінюють синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночитання. На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників.

Найсуттєвішою рисою офіційно-ділового стилю є стандартність мовного оформлення документів, яка відображає типові і часто повторювані ситуації і змісти у сфері ділових стосунків. Вона сприяє економії місця і часу під час оформлення, а також при обробці документів і адекватному сприйманню та розумінню їх, підвищує інформативність документів. Крім того, можна додати ще й наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Підпис є обов’язковим реквізитом будь-якого документа. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

• широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
• наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
• обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;
• синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
• наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;
• чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
• до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний — використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

• між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
• між підприємствами, організаціями та установами;
• між державою та приватними особами;
• між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
• між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

• службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;
• службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;
• службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;
• приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках тощо. На початковому етапі формування ділового стилю української мови помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, наприклад, у конфесійному стилі.

У часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігалося в історичних пам'ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в художньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти. З розвитком документалістики й законодавства документалізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталюються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю.

Таким чином, як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування. Вони виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо).

Трагікомедія – драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга. Очевидно, що трагічне або комічне як у житті, так і в мистецтві не можуть існувати «паралельно», не стикаючись одне з одним. Взаємодію цих полярних елементів можна спостерігати й у театрі. Отже, протягом багатовікової історії літератури існувало таке трагікомічне сприйняття світу, що й зумовило звернення не до чистих жанрів трагедії та комедії, а до синтетичного жанру трагікомедії.

Термін «трагікомедія» виникає ще в III столітті до нашої ери в комедії Плавта «Амфітріон». Звертаючись у пролозі пʼєси до глядачів, Меркурій сповіщає, що збирається показати комедію, але зобразити в ній богів (прерогатива трагедії). Тому він і пропонує назвати її «трагікомедією». За часів Ренесансу трагікомедією називали пʼєсу із порушенням «чистоти» жанру (змішування високого з низьким, серйозного зі смішним, щасливий кінець трагічної дії). Так, П. Корнель називає свого «Сіда» — трагедію зі щасливим фіналом — трагікомедією. Цікаво, що й українські автори поетик (І. Хмарний, Ф. Кветицький, М. Базилевич) виділяли серед жанрів драми комітрагедію та трагікомедію. В 1705 році на сцені Києво-Могилянської академії розігрується «трагедокомедія» «Володимир» Ф. Прокоповича, за зразком якої у XVIII столітті створюються інші трагікомедії («Іосиф патріарх» Л. Горки, «Фотій» Г. Кониського, драми В. Лащевського і С. Ляспоронського).

Одним з основних засобів сучасної трагікомедії є трагікомічний гротеск, що водночас підкреслює сенс страшного явища й оголює комічно абсурдну рису. Персонажі трагікомедії мають такі контрастні якості, що одночасно виявляють у них і свої смішні риси, і безвихідну приреченість. Драматурги, що працюють у цьому жанрі, і заглиблюються в проблеми людського існування, і сміються над ними. Трагікомедія – це водночас похмурий погляд на світ і буфонада. Сучасна трагікомедія майже завжди іронічна. Вона не моралізує, не засуджує, а намагається замислитися разом із глядачем над цією чи іншою проблемою і надати йому право зробити вільний вибір.

Що в трагікомедії спільного та відмінного з комедією та трагедією?

Спільне з комедією. Гумор. Як і комедія, трагікомедія викликає сміх. Але це не просто жарти – це сміх, який часто має глибокий підтекст. Легкість. У трагікомедії є елементи розваги, які допомагають розвантажити напругу. Щасливі моменти. На відміну від трагедії, тут можуть бути радісні сцени чи навіть щасливий фінал.

Спільне з трагедією. Серйозність. Трагікомедія, як і трагедія, часто торкається глибоких тем: любові, смерті, соціальних проблем. Конфлікти. У ній є напружені ситуації, які змушують нас переживати. Емоції. Вона викликає не лише сміх, а й сльози, задумливість чи навіть гнів.

Відмінності. Фінал. У трагедії фінал зазвичай сумний, у комедії – щасливий, а в трагікомедії він часто залишається неоднозначним. Тон. Трагікомедія балансує між легкістю комедії та глибиною трагедії. Вона не дає чітких відповідей, але залишає сильне враження. Персонажі. У трагікомедії герої часто поєднують комічні та трагічні риси, що робить їх більш живими та реалістичними.

Трагікомедія показує, що життя – це не лише сміх чи сльози. Воно – їх суміш. І саме це робить її такою близькою до реальності. Трагікомедія – це міст між смішним і сумним. Вона нагадує нам, що навіть у найважчих ситуаціях можна знайти щось світле, а в радості – щось глибоке. Тож, якщо ви хочете відчути щось нове, спробуйте трагікомедію. Хто знає, може, саме вона стане вашим улюбленим жанром!