Довідник Модуль 1.3

Тональність – це усвідомлена або неусвідомлена емоційно-оцінна і змістово-інформативна організація мовного матеріалу, за допомогою якої мовець формує повідомлення з певною метою, що впливає на слухача, а іноді й на ситуацію спілкування.

Складовими тональності є інтонація, фразовий наголос, темп мовлення, гучність, тембр, паузи, а також лексико-семантичні засоби (звертання, займенники, вставні слова, емоційно забарвлена лексика, слова, що вживаються для посилення ознаки, її перебільшення, пом’якшення, приблизності, уточнення тощо) та синтаксичні засоби (переважно питальні або окличні речення).

Тональність напряму пов’язана з мовним етикетом. Мовний етикет передбачає, що в певних ситуаціях люди неусвідомлено, автоматично відтворюють стереотипні дії і мовні конструкції, кліше, які відповідають усталеним нормам поведінки і закріплені національними культурними традиціями. Залежно від ситуації і міжособистісних стосунків виділяються 5 тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

• Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальної суспільної взаємодії (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
• Нейтральна – функціонує у сфері офіційної діяльності установ і організацій (комунікація між колегами, між підлеглим і керівником тощо).
• Звичайна тональність характерна для спілкування між знайомими і малознайомими (але не пов’язаними службовими взаєминами) людьми на побутовому рівні.
• Фамільярна – забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві, часто характеризується емоційнійністю.
• Вульгарна – спостерігається в обмежених соціальних колах і в неконтрольованих ситуаціях, характеризується підвищеною емоційністю.

Відповідно до мовного етикету під час звертання до незнайомих або малознайомих людей, людей із вищим віковим або соціальним статусом використовують нейтральні конструкції. До близьких, навпаки, дозволено вживати фамільярні, емоційні, дуже рідко нейтральні, але в жодному разі не вульгарні засоби тональності.

(За матеріалами ddpu-filolvisnyk.com.ua)

Спотворена інформація – це інформація, яка була змінена, перекручена або подана неточно, що призводить до неправильного сприйняття фактів.

Основні види спотворення інформації:

1. Дезінформація – навмисне поширення неправдивої інформації з метою обману
   Приклад: фейкові новини про "чудо-ліки" від усіх хвороб або для схуднення
2. Мізінформація – неправдива інформація, яка поширюється без злого умислу
   Приклад: перепост неперевіреної інформації від друзів у соцмережах
3. Маніпулятивна інформація – правдива або напівправдива інформація, подана так, щоб викликати потрібну реакцію
   Приклад: вибіркове подання фактів для підтримки певної точки зору

Причини спотворення інформації

• Технічні причини
  Помилки при переданні: технічні збої, помилки перекладу
  Скорочення інформації: утрата деталей під час скорочення тексту
  Багаторазове копіювання
• Людський фактор
  Неуважність: поспіх, утома, неправильне розуміння інформації
  Упередження: кожна людина бачить світ по-своєму і відтворює інформацію відповідно до цього бачення
  Емоційний стан: страх, гнів, обурення або радість можуть надати суб’єктивного забарвлення інформації
• Соціальні причини
  Чутки: інформація, яка багато разів передається, обростає деталями
  Групове мислення: бажання «бути як усі», відповідати очікуванням групи
  Авторитетні джерела: довіра до справжніх або псевдоавторитетів, наприклад: «Якщо це сказав відомий блогер, то правда»
• Психологічні причини
  Вибіркове сприйняття: люди краще запам'ятовують і охочіше передають те, що їм подобається
  Ефект підтвердження: люди зазвичай шукають і приймають інформацію, яка підтверджує їх переконання
  Когнітивні спотворення: мозок інколи "домислює" пропущені деталі
• Економічні причини
  Комерційна вигода: реклама зазвичай перебільшує переваги товару
  Конкуренція: заради вигоди часто вдаються до поширення негативної інформації про конкурентів
  Клікбейт: ті, хто заробляє гроші в медіасфері, часто використовують яскраві заголовки для залучення аудиторії
• Політичні причини
  Пропаганда: цілеспрямоване подання інформації для впливу на суспільну думку
  Приховування фактів: замовчування незручної інформації про політичних діячів або діяльність політичних організацій
  Політична боротьба: дискредитація опонентів

Як захиститися від спотвореної інформації?
Правило 3-х джерел: перевіряйте інформацію принаймні в трьох незалежних джерелах

• Критичні запитання:
  Хто автор цієї інформації?
  Яка мета її поширення?
  Чи є посилання на первинні джерела?
  Чи не надто емоційно подана інформація?
• Цифрова грамотність:
  Перевіряйте дати публікацій
  Звертайте увагу на URL сайтів
  Використовуйте фактчекінгові ресурси
  Фактчекінг – це перевірка фактів та тверджень на точність і правдивість. 
  Будьте обережні з анонімними джерелами

Практичні поради
Для споживання інформації:

1. Зупинись, подумай, перевір – не поспішайте вірити інформації
2. Читай повністю – читайте не лише заголовки, а весь текст
3. Шукай першоджерела – обов’язково з’ясовуйте, звідки походить інформація
4. Довіряй, але перевіряй – перевіряйте інформацію, отриману навіть від близьких людей, адже їх могли ввести в оману

Для поширення інформації:

1. Не поширюй неперевірене – ви несете відповідальність за те, що репостите і за безпеку інших людей
2. Вказуй джерела – дайте можливість іншим перевірити інформацію
3. Будь чесним – якщо не впевнені в інформації, повідомте про це
4. Виправляй помилки – якщо дізналися, що помилилися, визнайте це і вкажіть достовірну інформацію

Складнопідрядне речення з підрядним місця – це складне речення, у якому підрядна частина вказує на місце чи напрям дії, про яку йдеться в головному реченні. Підрядне речення місця відповідає на питання обставин місця: де? куди? звідки? і залежить від головного речення в цілому. Наприклад: Якби причину смутку нам узнати, То знали б ми, де ліків діставати. А як не вмру, то чи не може статись, Що, з жахом здумавши про смерть і ніч, Про страховинне місце у могилі На старовиннім гробовищі, де Багато вже віків лежать у сховку Кістки моїх похованих дідів, Де весь в крові Тібальдо, ледве лігши, Гниє під саваном, куди, як кажуть, Вночі у певний час приходять духи… (Уільям Шекспір, переклад Василя Мисика).

З головним реченням воно з’єднується сполучними словами де, куди, звідки. У головному реченні цим словам можуть відповідати слова тут, там, туди, всюди, скрізь, звідти, кудись тощо. Наприклад: Там, де спокутувати я навчилась Гріх неслухняности моєї вам І вашим ро̀зказам. Я знаю, добре, де я бути маю — Я там, де треба (Уільям Шекспір, переклад Василя Мисика). Підрядні речення місця можуть стояти після головної частини речення, перед головною частиною або всередині головної частини.

Складнопідрядне речення з підрядним часу – це складне речення, у якому підрядна частина вказує на час або тривалість дії, про яку йдеться в головному реченні. Підрядне речення часу відповідає на питання обставини часу коли? відколи? як довго? з якого часу? до якого часу? з яких пір? Наприклад: Я дав Ромео знати, Щоб він прибув у цю жахливу ніч І визволив її з чужого гробу, Коли кінчитись мала сила трунку. Хай одцвітуть ще зо два літа, поки Вона достигне й війде в шлюбні роки. Скажу я перш, ніж ти спитаєш знов (Уільям Шекспір, переклад Василя Мисика).

З головним реченням підрядне речення часу з’єднується сполучниками підрядності й сполучними словами коли, поки, доки, ледве, в міру того як, до того як, після того як, відтоді як, з того часу як, перш ніж. Цим словам у головному реченні можуть відповідати слова тоді, доти, до тих пір, до того часу тощо. Підрядні речення часу можуть стояти перед головною частиною складнопідрядного речення, після головної частини, всередині головної частини.

Синонімія речень – це можливість сформулювати ту саму думку за допомогою різних синтаксичних конструкцій, які можуть функціонувати паралельно без втрати змісту.

• Складнопідрядне з підрядним місця -> просте речення з обставиною місця
• Складнопідрядне з підрядним часу -> просте речення з обставиною часу
• Складнопідрядне з підрядним часу -> просте речення з дієприслівниковим зворотом

Художній стиль – це функціональний стиль української мови, який використовується для створення художніх образів, передання емоцій та естетичного впливу на читача. Це мова мистецтва, де кожне слово має не тільки значення, але й емоційне забарвлення.

Основні функції художнього стилю:

• Естетична функція – створення прекрасного через слово, формування художніх образів
• Емоційно-експресивна функція – передання почуттів, настрою
• Пізнавальна функція – розкриття життєвої правди через художні образи
• Виховна функція – формування світогляду, моральних цінностей

Сфера застосування:

1. Художня література: романи, повісті, оповідання; поезія всіх жанрів; драматургічні твори; казки, байки, легенди
2. Фольклор: народні пісні, думи; прислів'я, приказки; загадки, скоромовки; народні казки
3. Сучасні медіа: художні фільми (сценарії, діалоги); радіоп'єси; художні передачі; пісенні тексти
4. Інтернет-простір: художні блоги; поетичні соцмережі; фанфікшен; творчі платформи

Основні жанри художнього стилю:

• Епос
• Мала форма – в основі сюжету закладається один епізод: оповідання (Артур Конан Дойл «Пістрява стрічка»), казка (Іван Франко «Фарбований лис»)
• Середня форма – в основі сюжету закладається кілька епізодів: повість (Астрід Ліндґрен «Брати Лев'яче Серце»)
• Велика форма – багатопланова подія як історія життя і характеру певної епохи: роман (Іван Багряний «Тигролови»)

Лірика

• Любовна лірика – вираження почуттів кохання (Уільям Шекспір «Сонети»)
• Пейзажна лірика – змалювання природи (Мар'яна Савка «Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко...»)
• Громадянська лірика – суспільна тематика (Тарас Шевченко «Заповіт»)
• Філософська лірика – роздуми про життя (Андрій Малишко «Пісня про рушник»)

Ліро-епос

• Поема – великий віршований твір з сюжетом (Тарас Шевченко «Кавказ»)
• Балада – народна пісня з сюжетом («Як Робін Гуд став розбійником») 

Драма

• Комедія – гумористичний твір (Михайло Старицький «За двома зайцями»)
• Драма – твір з серйозним конфліктом (Іван Котляревський «Наталка Полтавка»)
• Трагедія – твір з трагічним фіналом (Уільям Шекспір «Ромео і Джульєтта»)

Мовні особливості художнього стилю

• Образність та виразність:
  Тропи: метафора, порівняння, епітет, алегорія
  Стилістичні фігури: антитеза, градація, риторичні питання
  Звукопис: алітерація, асонанс, звуконаслідування
• Емоційність:
  Емоційно забарвлена лексика
  Експресивні конструкції
  Вигуки, звертання
• Індивідуальність:
  Авторський стиль
  Неповторні образи
  Оригінальні мовні засоби
• Багатозначність:
  Символіка
  Підтекст
  Алюзії

Сучасні тенденції
Нові жанри:

• Фанфікшн – тексти на основі відомих творів
• Візуальна поезія – поєднання тексту та графіки
• Інтерактивна література – твори, у яких глядачі можуть самостійно вибирати сюжет
• Мікропроза (драббли) – надкороткі художні тексти

Цифрова література:

• Електронні книги з мультимедіа
• Поезія в соцмережах
• Онлайн-серіали
• Подкасти з художніми творами

Інтертекстуальність (фр. Intertextualite — «міжтекстовість») — явище співвідношення літературних творі. Це може проявлятися у відтворенні в літературному творі конкретних елементів інших творів через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання тощо або в явному наслідуванні чужих стильових ознак або сюжетів.

Засоби інтертекстуальності:

• Цитата (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору.
• Центон (лат. cento — клаптевий одяг) — стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них.
• Ремінісце́нція (від лат. reminiscentia — спогад) — елемент художньої системи, що відсилає до раніше прочитаного, почутого або побаченого твору мистецтва.
• Алю́зія (лат. allusio — натяк, жарт) — художньо-стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на історичний, міфологічний, літературний, політичний чи побутовий факт.
• Паро́дія (від дав.-гр. παρά, досл. «біля», «окрім», «проти» + давньогрецька ᾠδή, досл. «пісня») — комічне наслідування художнього твору чи групи творів, зосереджене на стилі, тематиці, загалом поетиці конкретного тексту.
• Плагіа́т (від лат. plagiarius — викрадач) — привласнення авторства на чужий твір або на чуже відкриття, винахід тощо, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора.
• Стиліза́ція — у мистецтві й літературі свідоме наслідування формальних ознак якогось стилю.
• Пасти́ш (фр. pastiche: від італ. pasticcio) — вторинний художній твір (літературний, музичний,драматичний тощо), що імітує стиль роботи одного чи кількох авторів. На відміну від пародії, пастиш не висміює, а скоріше вшановує оригінал. У літературі пастиш найчастіше — це продовження або інша сюжетна версія первинного (авторського) твору, що зберігає авторські стиль, персонажів, антураж, час дії тощо. На відміну від стилізації й т. зв. фанфіків, які дозволяють вільніше трактувати оригінал, літературний пастиш висуває жорсткі критерії до автора з погляду введення додаткових персонажів і розвитку сюжету.
• Фанфíк (від англ. Fan fiction — фанатська творчість) — аматорський твір за мотивами популярних оригінальних літературних творів, творів кіномистецтва (кінофільмів, телесеріалів, аніме та ін.), коміксів (зокрема манґи), а також відеоігор тощо.