Довідник Модуль 1.2

Культура мовлення, культура мови, мовна культура — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Оскільки мова є універсальний засіб спілкування, нагромаджування й передавання інформації, навчання, виховання та формування внутрішнього світу, вона немислима без належної культури мовлення.

Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найкраще впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтність, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.

(За матеріалами Вікіпедії)

Національна специфіка мовленнєвого етикету визначається сукупністю мовних засобів, які регулюють поведінку людей під час спілкування, враховуючи культурні та соціальні норми певної нації. Це проявляється у виборі слів, фраз, інтонацій та інших мовних елементів, які використовуються у різних ситуаціях, таких як вітання, прощання, подяка, вибачення, звертання тощо. Мовленнєвий етикет відображає культурні цінності та традиції народу.

Специфіка мовленнєвого етикету може змінюватися залежно від соціального статусу, віку, статі співрозмовників. Різні ситуації вимагають використання різних мовних формул, різних стилів мовлення. Скажімо, ділові переговори передбачають офіційний стиль, а приватне спілкування – розмовний. Крім мовних засобів, мовленнєвий етикет також включає невербальні аспекти, зокрема міміку, жести, інтонацію, які можуть мати різну інтерпретацію в різних культурах.

У кожній мові існують усталені мовні звороти (кліше), які використовуються для вираження певних емоцій чи ставлень. Їхнє вживання також може мати національну специфіку. Знання мовленнєвого етикету іншої культури допомагає уникнути непорозумінь, будувати позитивні стосунки та ефективно спілкуватися в різних ситуаціях.

Суб'єктивна інформація базується на особистих поглядах, почуттях, переконаннях та думках і може бути упередженою або неточною. Наприклад, оцінка смаку страви чи висловлювання про політичну ситуацію.

Об'єктивна інформація ґрунтується на фактах, які можна перевірити та підтвердити, не залежить від особистих уподобань і є нейтральною, без особистих оцінок. Наприклад, наукові факти, статистичні дані, технічні характеристики, історичні події тощо

Розуміння різниці між суб'єктивною та об'єктивною інформацією є важливим для критичного мислення та прийняття обґрунтованих рішень.

Складнопідрядне речення з підрядною означальною частиною – це таке складне речення, у якому підрядна частина відповідає на питання який? яка? яке? які? і пояснює в головній частині головний або другорядний член, виражений іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника. Підрядна означальна частина приєднується до головної за допомогою сполучників (що, щоб, наче, ніби тощо) або сполучних слів (що, чий, який, котрий, де, куди, звідки, коли). Наприклад: Шекспір створив образи, які залишаються актуальними навіть у ХХІ столітті. [ ], → (які ).

Підрядна означальна частина зазвичай стоїть після головної або в середині неї. Головна частина може містити вказівні слова той, такий. Наприклад: Ті сюжети, що обирав Шекспір для своїх п’єс, часто грунтуються на історичних подіях. [ , → (що….), ].

У мові можна простежити синонімію між складнопідрядними реченнями з підрядними означальними частинами і простими реченнями, ускладненими звідокремленими означеннями, які виражені дієприкметниковими (прикметниковими) зворотами. При заміні варто враховувати, що дієприкметниковий зворот може дещо змінити відтінок значення речення, акцентуючи увагу на ознаці, а не на дії. Наприклад. Драматургія, яку започаткував Шекспір, вплинула на розвиток європейського театру. – Драматургія, започаткована Шекспіром, вплинула на розвиток європейського театру.

Складнопідрядне речення з підрядною з’ясувальною частиною – це таке складне речення, у якому підрядна частина відповідає на питання підмета або додатка (хто? що? кого? чого? тощо) і пояснює в головній частині зміст найчастіше дієслова-присудка або інших слів. Підрядна означальна частина приєднується до головної за допомогою сполучників (що, щоб, як, мов тощо) або сполучних слів (хто, що, чий, який, котрий, де, куди, звідки, коли, чого тощо), стоїть переважно після головної, рідше – у середині головної чи перед нею. Наприклад. Учені твердять, що Шекспір мав великий вплив на розвиток англійської мови. [ ], → (що).

Розмовний стиль – це стиль мовлення, який використовується в усній взаємодії між людьми у повсякденному спілкуванні. Він характеризується невимушеністю, емоційністю та використанням мовних засобів, які не завжди є правильними з погляду літературної норми, але виражають ставлення мовця до співрозмовника чи змісту.

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в колі сім’ї, друзів, знайомих, побуті, на роботі, у навчальних закладах, у розважальних заходах. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкування;
• здебільшого усна форма спілкування, хоча але може бути і в писемній формі, наприклад, у листуванні в соціальних мережах;
• неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
• невимушеність спілкування;
• непідготовленість до спілкування (неформальне);
• використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
• використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
• емоційні реакції;
• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
• суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
• часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
• фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т. д.);
• заміна термінів розмовними словами (електропоїзд - електричка, бетонна дорога – бетонка.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист.

Етикетні жанри розмовного стилю – це усталені мовні формули, які використовуються для вираження ввічливості, поваги та підтримки контакту між співрозмовниками у повсякденному спілкуванні. До них належать привітання, прощання, вибачення, подяка, звертання, компліменти та інші. Ці мовні формули допомагають створити позитивну атмосферу спілкування, підкреслити повагу до співрозмовника та підтримувати добрі стосунки.

Розмовний стиль є важливим для повсякденного спілкування, дозволяє виражати емоції та думки більш вільно та природно. Він також використовується в художній літературі для створення живих образів та діалогів.

Конфлікт у літературному творі – це зіткнення протилежних сил, ідей, поглядів або інтересів, яке стає рушієм сюжету та визначає розвиток подій. Це протистояння може бути між персонажами, між персонажем та суспільством або навіть між внутрішніми почуттями та бажаннями самого персонажа.

У драматичному творі конфлікт є центральним елементом, що рухає сюжет. Конфлікти можуть бути внутрішніми, коли герой бореться з власними почуттями чи моральними дилемами, або зовнішніми, де герой стикається з іншими персонажами, соціальними обставинами чи навіть природою.

Основні види конфліктів у драматичному творі:

• Внутрішній конфлікт:

Це зіткнення протилежних бажань, почуттів, моральних принципів або переконань в душі одного персонажа. Наприклад, конфлікт між обов'язком і бажанням, між любов'ю та ненавистю. У трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» такий кофлікт розгортається у душах героїв — особливо у Ромео. Це постійна боротьба між почуттями, моральними обов’язками, страхом і розпачем. У Джульєтти — конфлікт між любов’ю до Ромео та лояльністю до родини.

• Зовнішній конфлікт:

Це конфлікт між персонажем та зовнішніми силами, такими як інші персонажі, соціальні обставини, природа, або надприродні сили.

1. Міжособистісний конфлікт: Протистояння між двома або більше персонажами. Наприклад, у трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» це конфлікт між Тібальтом і Ромео, Тібальтом і Меркуціо.
2. Соціальний конфлікт: Боротьба між персонажем та соціальними нормами, інститутами, або класовою системою. Наприклад, у трагедії В. Шекспіра Капулетті та Монтеккі — давні вороги, ворожнеча яких настільки глибока, що стала частиною міського життя.
3. Конфлікт з природою: Протистояння між персонажем та силами природи (наприклад, стихійні лиха, екстремальні умови).
4. Конфлікт з надприродним: Боротьба з містичними, божественними або надприродними силами.

За способом вираження конфлікт може бути:

• Відкритий: Конфлікт проявляється явно, з використанням прямих зіткнень, сварок, боротьби.
• Прихований (латентний): Конфлікт існує, але не виражений явно, він може проявлятися у підтексті, натяках, або прихованих діях.

Важливо зазначити: конфлікти в драматичних творах часто відображають соціальні, історичні та моральні проблеми, які є актуальними для певної епохи.