Довідник Модуль 1.1

Регістр у комунікації — це спосіб мовного вираження, який людина обирає залежно від ситуації спілкування, теми розмови, взаємин між співрозмовниками та мети спілкування.

Регістр як категорія комунікації має свої особливості у виборі лексики, граматики, стилю та тону. Регістри допомагають адаптувати мовлення до різних ситуацій, забезпечуючи ефективність та адекватність комунікації. Регістр може бути офіційний (використовується у формальних ситуаціях, наприклад, на роботі, під час ділових переговорів, на офіційних заходах) та неофіційний (використовується у неформальних ситуаціях, наприклад, у спілкуванні з друзями, родиною, в колі близьких людей).

Розуміння різних регістрів мовлення допомагає ефективно комунікувати в різних ситуаціях, адаптувати мовлення до співрозмовників та ситуацій, уникати непорозумінь та конфліктів, створювати позитивне враження про себе. Наприклад, розмовляючи з керівником, людина використовує більш формальний регістр, ніж у розмові з друзями. Це допомагає виразити повагу та дотримуватись правил етикету, а також уникнути непорозумінь.

Комунікативна зумовленість етикету означає, що правила етикету, зокрема мовленнєвого, визначаються конкретною комунікативною ситуацією та метою спілкування. Іншими словами, етикет не є сталим набором правил, а адаптується до умов спілкування, враховуючи роль, статус, вік, соціальні зв'язки мовців та інші фактори, що впливають на комунікацію. Етикет як система правил мовленнєвої поведінки, має кілька ключових аспектів, які демонструють його комунікативну зумовленість.

Вибір мовних засобів. Залежно від ситуації, варто обирати відповідні мовні формули, звертання, стиль мовлення. Наприклад, розмова з начальником вимагатиме іншого стилю, ніж розмова з другом).

Функції етикету. Мовленнєвий етикет виконує різні функції: привертає увагу, підтримує контакт, виражає повагу, пом'якшує негативну інформацію, сприяє порозумінню.

Регулювання взаємодії. Етикетні норми допомагають регулювати взаємодію між учасниками комунікації, забезпечуючи їхнє комфортне співіснування та досягнення поставлених цілей.

Вплив на мовця та слухача. Етикет впливає на мовця, визначаючи його поведінку та формуючи мовну особистість. Водночас етикетні засоби впливають і на слухача, формуючи його враження про мовця.

Соціальний та культурний контекст. Етикетні норми є частиною культури та соціального контексту, тому вони можуть змінюватися залежно від культури та конкретної соціальної групи.

Отже, комунікативна зумовленість етикету підкреслює, що етикет не є абстрактним набором правил, а динамічною системою, що адаптується до конкретних умов спілкування, враховуючи цілі, ролі та соціальні зв'язки учасників комунікації.

Факт — це об’єктивне твердження, яке можна перевірити, підтвердити або довести. Факти не залежать від думок людей — вони залишаються однаковими для всіх. Наприклад:

• Іван Франко написав повість «Захар Беркут».
• У слові «розповідь» дев’ять букв.
• Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року.
• Вільям Шекспір народився в 1564 році в місті Стретфорд-апон-Ейвон.

Факти можна знайти в наукових джерелах: енциклопедіях, підручниках, історичних документах, словниках. Їх можна підтвердити доказами. Існують різні види фактів, залежно від того, з якої сфери вони походять:

• Наукові факти — це знання, доведені вченими (наприклад: вода кипить при температурі 100°C за нормального тиску).
• Історичні факти — події, що реально відбулися в минулому (наприклад: У 1939 році почалася Друга світова війна).
• Життєві факти — події або реалії повсякденного життя (наприклад: Більшість школярів користуються смартфонами; У червні в Україні тривають літні канікули).
• Біографічні факти — події з життя конкретної людини, які можна перевірити: дата народження, освіта, місце проживання, життєві обставини.

Кожна людина має свої біографічні факти. Наприклад:

• Леся Українка народилася у 1871 році в місті Новоград-Волинський.
• Вільям Шекспір написав трагедію «Ромео і Джульєтта» приблизно у 1595 році.
• Тарас Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв.

Часто факти з біографії певних людей стають основою для створення літературного персонажа. Такого персонажа називають прототипом. Приклади відомих прототипів:

1. Олена Красицька — реальна особа, яка стала прототипом Наталки Полтавки в однойменній п'єсі Івана Котляревського. ➤ Факт біографії: Красицька була дівчиною з Полтави, яка відмовилася вийти заміж за немилого, багатого чоловіка, бо кохала іншого — це стало основою для сюжету.
2. Михайло Драгоманов — дядько Лесі Українки, вчений, громадський діяч. Саме його образ частково втілено в образі Лукаша в драмі «Лісова пісня». ➤ Факт біографії: Він підтримував духовну незалежність особистості й надихав Лесю на творчу свободу.
3. Іван Кириленко — священник, учасник визвольної боротьби на Лівобережжі, якого вважають прототипом отця Кирила Тура з роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». ➤ Факт біографії: У 1660-х роках він справді підтримував ідеї автономії Гетьманщини, що знайшло відображення в романі.

Судження — це думка або оцінка, яку висловлює людина. Воно залежить від почуттів, досвіду, переконань. Приклади суджень:

• «Захар Беркут» — захоплива історична повість.
• Українська мова складна для іноземців.
• Шекспір — найвеличніший драматург в історії людства.
• Краще вивчати сучасну літературу, ніж класичну.

Але не всі судження однакові за своєю якістю, обґрунтованістю й достовірністю. Дуже важливо вміти розпізнавати, чи є судження логічним, чи упередженим. Логічне судження — це думка, яка:

• базується на фактах;
• має чітку аргументацію;
• містить приклади або докази;
• не заперечує сама себе.

Логічне судження — це обґрунтоване й послідовне твердження, яке не суперечить фактам і відповідає правилам логіки. Приклади логічних суджень:

• Вивчати іноземні мови корисно, бо це розвиває пам’ять і розширює кругозір.
• Твір «Захар Беркут» можна назвати патріотичним, адже головні герої борються за свободу рідного краю.
• Герої трагедій Шекспіра часто опиняються перед моральним вибором, що робить п’єси актуальними й сьогодні.

Упереджене судження — це думка, яка:

• не спирається на факти;
• ґрунтується на емоціях, стереотипах або однобічному баченні;
• часто нав’язує оцінку без пояснення;
• може бути несправедливою чи образливою.

Упереджене судження — це необ’єктивна думка, що виникає через емоції, стереотипи або відмову враховувати факти. Приклади упереджених суджень:

• Усі вірші нудні, їх ніхто не читає.
• Шекспір нічого нового не сказав — це просто застаріла література.
• Учні з села ніколи не вчаться краще, ніж з міста.
• Хто читає книжки — той дивак.

Такі судження не варто сприймати як істину, бо вони часто відображають не об’єктивну реальність, а лише емоційне або нав’язане уявлення. Як перевірити, чи судження логічне?

1. Чи спирається воно на перевірені факти?
2. Чи наводить докази або приклади?
3. Чи не є узагальненням або стереотипом?
4. Чи не суперечить само собі?
5. Чи поважає іншу точку зору?

Складнопідрядне речення (СПР) — це складне речення, частини якого синтаксично нерівноправні та поєднані підрядними сполучниками чи сполучними словами. Нерівноправність частин означає, що одна з них залежна від другої, тобто від однієї до другої частини можна поставити питання.

У складнопідрядному реченні є одна головна частина й одна або декілька підрядних. Головною називається частина, від якої ставимо питання. Підрядною називається частина, до якої ставимо питання. Будову складнопідрядного речення можна зобразити за допомогою схеми: головну частину позначаємо квадратними дужками [ ], а підрядну – круглими ( ), сполучник чи сполучне слово записуємо в круглих дужках.

Підрядна частина в складнопідрядному реченні може стояти в різних місцях:

Підрядну частину від головної відокремлюємо комою. Якщо підрядна частина стоїть усередині головної, коми ставимо з обох боків.

Підрядна частина приєднується до головної за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів.

Мовленнєвий стиль (або стиль мовлення) – це сукупність мовних засобів, які використовуються для вираження певних думок, почуттів чи інформації в конкретних умовах та з певною метою. Іншими словами, це те, як ми говоримо або пишемо, обираючи певні слова, конструкції та інтонації, щоб передати наше повідомлення.

Розрізнюють функційний і індивідуальний стиль мовлення. Функційним називають стиль мовлення, який використовують залежно від ситуації спілкування, мети і адресата. Його головна ознака — нормативність: він підпорядковується загальноприйнятим правилам. Кожний з функційних стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах. Індивідуальний стиль мовлення — це особливий спосіб висловлення конкретної людини або автора. Він виявляється у виборі слів, синтаксисі, ритмі мовлення, образах, манері подачі.

Трагічне — це естетична категорія, яка характеризує ту грань освоєння світу, що викликана сприйняттям глибоких страждань і навіть загибелі людей, котрі втілюють у собі суспільний естетичний ідеал. В основі трагічного конфлікту лежить зіткнення високих прагнень людини із жорстокою дійсністю, що зумовлює катастрофічні наслідки, проте не знецінює велич самої особистості.

У літературі трагічне втілюється в образах героїв, що зазнають поразки в боротьбі за справедливість, але зберігають моральну висоту. Класичним прикладом є трагедії Вільяма Шекспіра, де герої проходять через страждання, втрати та внутрішній розпач. У сучасній українській літературі трагічне часто пов’язане з історичними травмами та викликами новітньої війни. У романі Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» через долі героїв простежується трагізм української історії ХХ століття — від УПА до пострадянської України. У прозі Сергія Жадана, наприклад у «Інтернаті», трагічне проявляється в абсурдності війни, руйнуванні людських зв’язків і втраті ілюзій, але водночас — у збереженні людяності.

У живописі трагічне виявляється через виразну емоційність і напруженість образів. Наприклад, у картині Франсиско Гойї «Розстріл повстанців 3 травня 1808 року» відображено трагедію простих людей, приречених на смерть, але сповнених гідності.

У музиці трагічне може набувати форми глибокої драматичності та експресії. Яскравим прикладом є Сьома симфонія Людвіга ван Бетховена або опера «Кармен» Жоржа Бізе, у якій головна героїня гине, залишаючись вірною своїй свободі.

У кіномистецтві трагічне виразно виявляється в фільмах, де герої постають перед нещадними силами долі. Наприклад, у стрічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» трагедія розгортається на тлі карпатського побуту, поєднуючи особисту драму з фатальністю народного світогляду. Або у фільмі Валентина Васяновича «Атлантида» трагічність виражена через постапокаліптичну дійсність, у якій герої змушені шукати людяність серед руїн.

Таким чином, категорія трагічного є універсальною для мистецтва, оскільки допомагає осмислити глибинні конфлікти людського існування та зберегти віру в моральні цінності навіть у межовій ситуації.

Трагедія (грец. tragoedia, досл. «цап’яча пісня») — це драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свій творчий чи моральний потенціал, але стикається з об’єктивною неможливістю його реалізації. Такий конфлікт має глибокий філософський зміст, порушує важливі питання політичного, соціального чи духовного життя й завжди супроводжується високою напругою внутрішніх переживань героя. Майже завжди трагедія закінчується загибеллю головного героя, яка сприймається не як поразка, а як утвердження людської гідності.

Отже, трагедія як жанр драматургії змінювалася разом із розвитком суспільства, але завжди залишалася глибоко людяною формою мистецтва — такою, що допомагає глядачеві замислитися над сенсом життя, честю, вибором, свободою й гідністю.